"Трудове виховання дітей"

            Значення трудового виховання важко переоцінити. Адже, чим частіше дитина залучається до трудової діяльності, тим швидше вона набуває соціального досвіду, життєвої компетентності. Як відомо, найсильнішим стимулом до діяльності є цікавість. Тому педагогу і батькам треба знати психолого-педагогічні особливості розвитку інтересу до праці.

            Інтерес до різних видів праці виникає у дітей вже під час прогулянок та екскурсій на будівельні майданчики, до магазинів, музеїв, у ході спостережень за роботою дорослих, зустрічей з батьками – представниками різних професій, у процесі виконання нових трудових дій тощо. Та ця зацікавленість, як правило, спочатку поверхова, безпосередня: малюків приваблюють новизна робочого місця, інвентарю, окремі моменти праці. Здебільшого така цікавість буває нестійкою, нетривалою. А пізнавальний інтерес до трудової діяльності проявляється в прагненні оволодіти спеціальними знаннями про неї, набути практичних умінь та навичок, пов’язаних саме з цим видом діяльності. Як свідчать дослідження, формування у старших дошкільнят інтересу до праці (з урахуванням сприятливих психолого-педагогічних умов) проходить у своєму розвиткові наступні етапи:

1.Послідовність розвитку інтересу до праці

2.Потреба в активній діяльності
3.Показ трудових дій дорослим 
4.Пояснення трудових дій дорослим 
5.Споглядальний інтерес, особиста емоційна зацікавленість 
6.Усвідомлення завдання 
7.Поява бажання виконати трудові дії 
8.Споглядально-дійовий інтерес, позитивний емоційний заряд 
9.Перша проба сил (не підтвердилася чи підтвердилася) 
10.Кількаразове вправлення, набуття досвіду 
11.Уміння виконувати трудові дії 
12Дієво пізнавальний інтерес 
13.Поява нового способу виконання трудових дій 
14Переконання в його правильності (підтвердження успіхом) 
15.Пізнавально - творчий інтерес, високе емоційне задоволення 
16.Сформовані практичні навички 
17.Творче виконання трудових дій (схвалення дорослими) 
18.Внутрішня потреба виконувати трудові дії 
19.Систематичне застосування в повсякденному житті ( в мікро- та макрооточенні) 
20.Звичка до праці 
            На першому етапі в дітей виникає споглядальний інтерес. Цьому сприяють суто зовнішні обставини: цікаві повідомлення, розповідь вихователя чи його бесіда з малятами про певні трудові дії; показ їх; читання відповідних художніх творів тощо.

           Другий етап характеризується виникненням споглядально-дійового інтересу. Дошкільнят зацікавлює новий вид праці, розповідь педагога про професії. Вони ставлять запитання, намагаючись якомога більше дізнатися про трудові дії, їхнє значення, прагнуть виконати ці дії.

          На третьому етапі у дошкільнят з’являється дієво пізнавальний інтерес. Вони намагаються осягнути сутність трудового процесу, набувають практичних умінь. Спочатку виконують трудові дії нечітко, роблять зайві рухи (при цьому інтенсивно концентрують довільну увагу) не переносять вивчені дії в повсякденне життя. Згодом, після багаторазового повторення, виконання стає якіснішим: без зайвих рухів, часом – із послабленням довільної уваги й появою можливості для її перерозподілу. Дошкільнята намагаються оцінити результати своєї діяльності, проаналізувати власні успіхи чи невдачі, виявити їх причини. Чим самостійніше та різноманітніша практична діяльність дітей на цьому етапі, тим глибший та стійкіший їхній інтерес.

         На четвертому етапі формується пізновально-творчий інтерес. Діти вдаються до пошукової діяльності, роблять спроби якось змінити, раціоналізувати, поліпшити трудовий процес, шукають оптимальні варіанти застосування конкретних дій у грі, повсякденному житті. Коли в дошкільнят уже сформовані практичні навички, коли вони творчо сприймають трудові дії та починають відчувати потребу в них, тоді й виникає звичка до їх виконання.

Як зацікавити працею?

            Щоб підтримувати в дітей інтерес до праці на різних етапах його формування, варто застосовувати різноманітні методи та прийоми зацікавлення. Причому слід водночас задіювати розумові (мислитель ні), сенсорні (сприймальні), рухові(психомоторні) та вольові процеси дитини. Не варто забувати й про забезпечення гуманного підходу до організації та педагогічного керівництва посильною працею дошкільнят. Необхідно створювати умови для того , щоб виконання трудових дій викликало у дітей почуття задоволення, радості, сприяло формуванню в них основ особистісної культури, розвиткові індивідуальних інтересів, уподобань та здібностей.

           Одне із завдань вихователя в процесі формування пізнавального інтересу до праці – доступно розкривати дітям її роль у житті та здоров’ї людини, підводити їх до самостійних висновків про корисність, суспільну значущість праці, взаємозалежність різних її видів. Найкраще це робити на прикладі виконання представниками різних професій своїх трудових обов’язків. Тут важливо підтримувати інтерес дошкільнят до морального спрямування діяльності дорослих, звертати увагу на те, що вони намагаються старанно, якісно виконувати трудові завдання, узгоджувати свої дії. Щоб зацікавити дітей, педагог, представляючи кожну професію, має дібрати яскраво виражені її ознаки. Захопливими можуть бути екскурсії на виробництво, розповіді людей різних професій. Наприклад: під час зустрічі з працівниками сільського господарства дошкільнята ознайомлюються з їх роботою, з технікою, обладнанням та знаряддями праці, з послідовністю виконання трудових дій та їх впливом на результат. Варто дати дітям уявлення про те, що люди, які працюють у сільському господарстві, постачають населення продуктами харчування, а промисловість сировиною. Ознайомлювати дошкільнят з виробництвами, що переробляють сільськогосподарську продукцію, необхідно за такою схемою:

- продукція, що випускається 
- підприємство 
- сировина 
- місце, куди відправляють 
             Так, у дітей формується уявлення про суспільну необхідність професій, їхній взаємозв’язок. Діти шостого року життя здатні аналізувати, узагальнювати, набувати конкретні знання. Тому важливо включати їх у пізнавальну діяльність, яку стимулюють запитаннями причинного характеру: «чому треба підклеювати книжку?», «Навіщо акуратно складати речі в шафі?» тощо. Дошкільнята мають розуміти значення досягнутого результату трудових зусиль, перед ними варто розкривати емоційну привабливість процесу праці. Наприклад, вирвали бур’яни в квітнику – рослинам стало вільніше, вони отримали більше світла й тепла від сонця, поживних речовин з ґрунту; прибрали в кімнаті – стало чисто й затишно. Якщо праця даватиме малятам задоволення, буде емоційно захопливою, це стимулюватиме їхні вольові зусилля під час долання труднощів.  

             Організовуючи трудову діяльність дошкільнят, варто не просто пропонувати їм виконати певну роботу, а домагатися того, щоб діти сприйняли завдання не як нав’язане дорослим, а як вибране ними самими. Наприклад, педагог каже вихованцям: «Наймолодші дітки охоче грають у «Магазин». Але їм бракує іграшок для цієї гри. Як ви гадаєте, чи зможуть малюки виготовити їх самі? Цікаво, а чи під силу вам ця робота? Чи, може, почекаємо, поки підростете?» або інший приклад: вихователь повідомляє, що в горщиках з кімнатними рослинами затверділа земля. Її треба розпушити, але обережно, щоб не пошкодити корінців. Звертається до дітей: «Хто ж упорається з цим складним завданням?» такі заохочувальні прийоми не лише спонукають дітей до активності, а й сприяють розвитку в них почуття власної гідності. Бажано залучати дітей і до планування трудового процесу, враховуючи при цьому уподобання кожного вихованця. Педагог ставить запитання: «З чого ліпше розпочати цю роботу?», «Що треба зробити потім?» тощо. Активність та інтерес до трудової діяльності зростуть, якщо під час обговорення плану спонукати дітей висловлювати свої побажання, пропозиції: «Що тобі подобається в цій роботі? Як би ти виконав її?» доцільно також обговорити з дошкільнятами, з якими трудовими завданнями вони зможуть впоратися самі, а де потрібна допомога дорослого. Організовуючі навіть нові для дітей справи, бажано уникати прямих конкретних указівок, надавати перевагу створенню проблемних ситуацій. Так, можна запропонувати вихованцям самостійно вибрати з наявного асортименту потрібне обладнання та матеріали для роботи.

            Варто надавати трудовим завданням ігрового спрямування, бо саме ігрова ситуація викликає й формує в старших дошкільнят інтерес. Так, до дітей «звертаються по допомогу» казкові персонажі; «оживають» звичайні речі; відкриваються «фабрика іграшок», «майстерня працьовитих гномиків»; проводиться День Мийдодіра тощо. Трудові вміння й навички успішно закріплюються під час сюжетно-рольових ігор «Лікарня», «Шкода», «Перукарня», «Бібліотека», «Крамниця» та ін.

            У розвитку інтересу та формуванні звички значну роль відіграє контролювання педагогом виконання дітьми трудових дій, їхньої самостійної організації посильної праці. Це можна робити в різні способи. Наприклад, перед грою з елементами трудових дій вихователь роздає дошкільнятам картки, де кожний у ході гри проставляє порядковий номер виконуваних дій. Це дає змогу проконтролювати засвоєння дітьми послідовності операцій, виявити дітей, які уникають трудових завдань. У ході виконання дошкільнятами роботи варто відзначати успішні проміжні результати, стимулювати бажання усунути недоліки, довести розпочате до кінця.

           Під час колективної трудової діяльності (свідоме прагнення до неї є важливим надбанням старшого дошкільного віку) контроль здійснює не лише педагог, а й самі діти. Вони не лише керують власною поведінкою, контролюють свої дії, а й спостерігають за роботою один одного, допомога ют тому, хто її потребує. Дорослий втручається лише тоді, коли взаємодопомога дітей виявилася неефективною. Контролюючи виконання дошкільнятами трудових дій, дотримання ними гігієнічних вимог, виконання постійного чи тимчасового доручення, педагог обов’язково має враховувати індивідуально-психологічні особливості кожного вихованця.

            Особливої уваги потребують сором’язливі, невпевнені у собі діти. Бажано помічати й схвалювати їхні навіть незначні успіхи. У формуванні бажання та вміння старанно, сумлінно ставитися до трудових завдань значну роль відіграє педагогічна оцінка дитячої праці. Так, отримуючи позитивний результат, малюк переживає позитивні емоції, що заохочують його до подальших трудових зусиль, спонукає розширювати діапазон діяльності. Старші дошкільнята особливо чутливі до оцінки дорослого. Вони сприймають його не стосовно своїх дій, а стосовно себе як особистості. Тому бажано, щоб вихователь насамперед, відзначав досягнення дитини, а не зосереджувався на недоліках в її роботі. Якщо позитивні оцінні судження висловлюються в присутності інших дітей, це додає радісних переживань тому, чия поведінка заслуговує на схвалення, і опосередковано діє на однолітків. Важливо вчити дітей радіти як власним успіхам, так і досягненням товаришів: «Мабуть, вам усім приємно, що Таня змогла вишити таку гарну серветку. Привітаємо її з вдалою роботою!» не варто протиставляти результати праці вихованців, бо це принижує гідність одних і може викликати зверхнє ставлення інших. Дитині, яка не впоралася з трудовим завданням, потрібно пояснити причини невдачі, висловити співпереживання та допомогти: «Не сумуй. Коли вчишся чогось нового, не відразу виходить. Я тобі покажу ще раз. Ти зможеш зробити ще краще.» при цьому допомога не має переходити в надмірну опіку. Надавати її слід тоді, коли дитина не змогла самостійно подолати труднощі навіть після неодноразових спроб.

             Оцінюючи результат діяльності дошкільника, варто пам’ятати слова з Коментаря до Базового компонента дошкільної освіти, де наголошується: коли в полі уваги педагога – співвідношення між реальними показниками кінцевого продукту, вкладеними особистісними зусиллями виконавця та його здібностями, тоді можна говорити про реалізацію особистісного орієнтованого підходу. До того ж, якщо діти охоче приймають пропозицію дорослого виконати певне трудове завдання, отримують радість, задоволення від роботи, самі звертаються з проханням призначити їх черговими чи дати якесь доручення, можна бути впевненим, що керівництво їх трудовою діяльністю здійснюється за гуманними принципами.

"Екологічне виховання дошкільників"

Людина стала людиною, коли почула 
шепіт листя і пісню коника, 

дзюрчання весняного струмка і дзвін

срібних струмочків у бездомному літньому небі...

В.О.Сухомлинський

          Серед актуальних завдань, які розв’язують сьогодні дошкільні навчальні заклади, важливе місце належить екологічному вихованню. Природа своїм розмаїттям , барвами і динамічністю процесів привертає увагу людей змалку, збагачує їх мислення , є джерелом радісних переживань. Для дошкільників вона виступає основним елементом формування інтересів і позитивного ставлення до навколишнього світу. Сприймання природи збагачує мову, емоційну сферу, благодійно впливає на духовний світ малят та їх фізичний розвиток. Екологічні зміни на планеті спонукають сьогодні людей все глибше занурюватись в суть проблеми екологічного виховання та робити все необхідне для її вирішення . Екологічне виховання дітей - нова галузь дошкільної педагогіки, теоретичний та практичний розвиток якої здійснюється на сучасному етапі.

         Екологічне виховання підростаючого покоління є проблемою глобальною, вимагає практичного вирішення адаптованих завдань, покликана прищепити дітям відчуття різноманітності форм, фарб, звуків у природі, прищепити дітям потребу не лише милуватися а й пізнавати, спостерігати, встановлювати зв’язки між явищами природи, робити відкриття. Екологічне виховання покликане значно посилити пізнавальні можливості дітей через формування у них стійкого інтересу до навколишнього світу. 

          Наш обов’язок відновити природу доки не пізно,  тому з основних напрямків навчально – виховної роботи в дошкільних навчальних закладах є формування та розвиток екологічного мислення, самосвідомості, екологічної культури нового покоління – покоління ХХІ століття.

          Основною формою роботи з екологічного виховання дітей - є заняття. На занятті діти отримують нові знання та уточнюють і закріплюють набуті раніше. Основне це засвоєння дітьми програмового матеріалу. Для цього вихователь використовує різноманітні методи – спостереження природних об’єктів, праці дорослих, дидактичні ігри, робота з картинами, читання художніх творів, бесіди. Метод проекту ґрунтується на дитячих потребах, інтересах, відкриває великі можливості для формування власного життєвого досвіду дитини у процесі взаємодії з навколишнім світом.

ЗРАЗКИ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

 І ПРОЕКТ " ПРИКРАСЬ ДОВКІЛЛЯ". Спрямований на те, щоб подбати про чистоту та затишок не лише оселі , а й довкілля.Під впливом приємних вражень від своїх досягнень діти разом з вихователем доходять висновку – треба підтримувати чистоту в природі.

 ІІ. ПРОЕКТ " КНИГА СКАРГ І ПРОПОЗИЦІЙ". Мета проекту – зібрати в книгу "скарги”, які надходять від тварин та рослин, що оточують дітей.

 ІІІ. ПРОЕКТ "ДАРУЄМО РАДІСТЬ". Мета проекту - порадувати тих, хто нас оточує: погодувати пташок, збудувати шпаківню.

 ІV. ПРОЕКТ "БЕРЕЖИМО ВОДУ". Мета проекту – навчити дітей економно використовувати воду, не забруднювати озера, ставки.

 V. ПРОЕКТ "КОЛЕКЦІЯ ТВАРИН". Мета – збирання фотокарток, листівок з зображенням тварин та створення колекції. Підготувати дітей екскурсоводів , які розповідають цікаві історії про тварин , читають вірші.

 VI. ПРОЕКТ "ПРОГНОЗ ПОГОДИ". Мета проекту – діти збирають народні прикмети, за якими завбачають природу:

 - театр природи (явища та стихії природи ) ;

 - екологічними стежинами ( луг, ліс, сад, озеро ).

         Екологічні спостереження дають дітям можливість спілкуватися з живим об’єктом, розглянути його, отримати знання, показати взаємозв’язок, що існує в природі, закласти основи для появи у дітей емоційно – позитивного турботливого ставлення до даного об’єкту чи явища.

         Наступною формою роботи є – досліди, вони  можуть бути екологічного та природознавчого характеру. Організовуючи цю роботу беремо до уваги важливу умову – нові знання , які дитина отримає, як результат своїх власних відкриттів, які ґрунтуються на знаннях, раніше нею  засвоєних.   

         Екскурсії – це заняття, які здійснюються в природу. Освітньо -виховне значення екскурсій дуже велике, бо вони збільшують інтерес дітей до рідної природи, сприяють вихованню почуттів. Велику і цікаву спадщину екскурсій залишив нам В.Сухомлинський, яка до сьогоднішнього часу використовується в роботі з дітьми.

         Екологічний тренінг - його мета формування у дітей екологічного чуття. Вправи з екологічного тренінгу проводяться в індивідуальній роботі з дітьми, а також у ході колективних занять.Діти повинні діяти з відомими правилами поведінки в природі.

        На сучасному етапі приоритетними завданнями з екологічного виховання дошкільників є :

 1. створення умов для екологічного виховання дошкільників;

2. здійснення цілісного підходу до оздоровлення дітей засобами природи.

 3. формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи ( світло, температуру , вологу, грунт, взаємозв’язки та залежності )

4. розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак. 5. стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об’єктів та явищ (народна творчість, прислів’я, загадки ).

Аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що робота з екологічного виховання повинна бути систематичною, послідовною та направленою на позитивний кінцевий результат. Чим більше знатиме дитина, тим більше хотітиме довідатися ще, тим сильніше розумітиме, як вабить до себе рідна природа. Дорослі повинні виховати дітей так , щоб вони жили в дружбі з природою , щоб жодна істота не зникла назавжди.

"Ознайомлення дітей з традиціями 

та побутом українського народу"

        Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру: 
- патріотичну спрямованість , громадянську відповідальність і мужність, готовність працювати для розвитку Батьківщини , захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

- досконале знання державної мови, постійну турботу про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту;

- повану до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця та наступника;

- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

 - фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;

 - шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв нашого народу.

          Щоб діти стали творцями своєї долі, необхідно, аби вони міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом життя і мислення. Адже нація – це насамперед сукупність різноманітних духовних прикмет (Ю. Липа) та природних ( біологічних, психічних), історично зумовлених ознак "тіла, душі, розуму” (К. Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільноти людей. "Національне виховання – певний грунт у справі зиіцнення моральних сил дитини і оновлення відродженої душі народу”, - навчала С. Русова. І ще одні крилаті слова С.Русової: "Міцнішою нацією в наші часи являє себе та, якакраще інших вичерпала в своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток”.

          Народознавство спрямоване на те, щоб діти зрозуміли і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культури, оволоділи вміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконалення. Заняття з народознавства проходять на основі різних фольклорних традицій. Буквальний переклад терміну "фольклор” – народна мудрість. Художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом народу. У ній відбито етичні і естетичні погляди народу. Один з розділів народознавста – це побут: хата, меблі, посуд, предмети побуту . рідна оселя завжди була символом добра і надії, її незгасний вогник світився теплом маминої любові, високої людяності, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами і світанкову тишу. Народознавство тісно пов’язане з розділами програми виховання дітей такими як "Віконечко в природу”, "Мова рідна”, "Художня праця”. Без природи життя неможливе, і виховання без неї немислиме. Про це свідчить велика кількість повчальних, сповнених глибокого змісту, прислів’їв , приказок, загадок, притч, казок, легенд про природу. Органічна паралель природа – людина проходить крізьусі види і жанри українського фольклору. Постійний контакт дитини з природою сприяє засвоєнню понять, розвитку зв’язного мовлення; пробуджує в дітей уяву, вчить логічно мислити на основі зіставлення різноманітних предметів і явищ, пізнання звязків і наслідків, користі і шкоди.

          Своє ставлення до природи люди відображали у віруваннях, традиціях, казках, побуті, ігашках, символах. Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні і технічні традиції. Оригінальність і неповторність народної іграшки визначається також її національною своєрідністю вираження культури і побуту народу, що символізує її звичаєво-традиційні ознаки. Українська народна іграшка несе малятам доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Народна іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з’єднує людину з історією її Батьківщини. Гра з народною іграшкою є також важливим засобом національного виховання. Іграшка – один з найважливіших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Вона оригінальна і неповторна, збагачує душу і тішить серце. Вона забавляє, і допомагаєзадовольнити природну потребу дитини пізнати світ, творчо і самостійно його осмислювати.

          Українські народні іграшки надзвичайно різноманітн, вони відрізняються регіональними та віковими особливостями. Відповідно до регіонів, іграшки відрізняються матеріалом, формою, візерунком, кольором та технікою виготовлення. Опішнянська іграшка : О.Селюченко (білочки, зайчики , вовчики); Г.Пошивайло (неглазуровані маленькі свищики);М Питриш (глазуровані жовті, зелено-коричневі вершники, бички, музики, горщики); І.Білик (баранчики, левики коричневого та зеленого кольорів). Іграшки косівського майстра з Прикарпаття Ю.Іллюка (червоні зозульки з біло-зеленим розписом). На Черкащині свистунці, вершники, баранчики не глазурувалися, їх поливали чирною смолою й орнаментували біло-червоними,зеленими цятками. На Вінничині майстри виготовляли глазурований дитячий посуд різних форм; на Житомирщині – димчастий (банячки, макітри, кулики, горщики); на Волині – гладишки , горщики-двійнята. Крім глиняної, славилася і українська дерев’яна іграшка – візочки , качечки, колисочки, сопілочки, свищики. Виробляли ще іграшки з ганчірок, тіста та сиру. Із глибини віків пийшли до нас традиції ляльки-мотанки, шитої ляльки, яку виготовляли з різних клаптиків тканини. Упродовж століть змінювалися народні ляльки, але в них зберігалися традиційні принципи пластичного, декоративного і символічного мислення народу, його світосприймання, душа і психологія, його уявлення про життя. Лялька – символ родючості, материнства, вони хатньо-побутові обереги (робилися ляльки з соломи, ганчірки, із зав’язаним в ній хлібом, на зразок вузької ляльки). Обличчя ляльки долгий час не зображувалось, щоб не наврочити дитині. Саме іграшка формує у дітей і підлітків зацікавленість до різних професій, історії рідного краю, його народної творчості, поваги до праці, розвиває творчууяву, фантазію, виховує трудові навички та естетичний смак.

       Ознайомлюючи дітей з історично-культурними цінностями, побутом, народною іграшкою України, ставимо наступні завдання:

 - виховувати любов до рідного краю;

 - познайомити дітей з обладнанням та виготовленням народних іграшок;

 - навчити розуміти і поважати традиції та історію рідного народу;

 - виховувати повагу до батьків та людей взагалі;

 - формувати бажання знати рідну мову.

          Робота з дітьми  на заняттях з  народознавства має  великий вплив на їх  всебічний розвиток і виховання. За допомогою використання в роботі різних методів і прийомів діти стають біль спостережливішими, самостійнішими, виявляють інтерес до оточуючого, бережливе ставлення до природи, вміють себе зайняти. Розширюється світогляд дітей завдяки ознайомленню їх з народними звичаями і розглядання картин, предметів побуту, народних іграшок. Художня праця, виготовлення іграшок, знайомство з фольклором сприяють розвитку естетичного смаку, координації рухів, розвитку дрібної моторики рук, розумового розвитку, розвитку зв’язного мовлення.

"Використання зразків народного мистецтва 

в роботі з дітьми дошкільного віку"

          Проблеми моральності і працьовитості споконвіку посідали важливе місце у вихованні підростаючого покоління. Не втратили вони актуальності, бо, на жаль, дедалі помітнішими стають зниження у дітей поваги до чесного трудівника ,втрата притаманної українцям з давніх давен працьовитості. У пошуках нових засобів формування особистості ми намагаємось механічно перенести німецьку педагогіку на наш ґрунт. Звичайно в кожній педагогіці та педагогічній теорії є раціональні зерна, але ж не забуваймо і не відкидаймо свого рідного. Маємо в Україні не менш цінний досвід , кращі традиції народного морально-трудового виховання, за якого цей процес ішов поруч із працею. Бо праця для українців завжди виступала не тільки економічною, а й категорією моральною, педагогічною.

          Процес входження дитини у світ праці, засвоєння нею моральних норм відбитий у різних видах усної народної творчості. Так, в одній з найперших забавлянок, які чує маля у „Сороці вороні”, - звучить мотив працьовитості і ледарства, бо тільки працьовиті одержують кашку. Найкращими умовами здійснення виховного впливу народна педагогіка вважає такі, за яких дитина завжди розумно завантажена корисними справами.

         Велике значення у вихованні дітей має і використання зразків народного мистецтва. Завдяки їм маємо змогу виховувати емоційно позитивне ставлення до праці ,інтерес до народних ремесел, гордість за талановитих людей, що живуть на рідній землі, плекати паростки почуттів любові до свого краю, до свого народу, формувати дбайливе ставлення до витворів людських рук, культуру й естетику праці, культуру спілкування. Так, під час гурткової роботи з вишивання слід розкрити дітям красу української вишивки, багатство кольорів, різноманітних орнаментів. Збагатити знання про цей давній вид декоративно-вжиткового мистецтва. Слід формувати естетичного сприймання краси завдяки зразкам. Яким сприймеш світ на зорі життя, таким бачитимеш його завжди, не втрачатимеш відчуття прекрасного навіть попри всі незлагоди. Ось чому важливо, щоб краса оточувала людину з дитинства-краса природи, краса рукотворних речей. Чудові вишиванки, прозорі ніжні витинанки, ткані килими і різьблені карбовані предмети вжитку, різноманітна кераміка, народні іграшки. Вони породжують у маленьких сердечках любов до національної культури, інтерес до її історії, формують естетичні смаки, виховують бажання й самим створити щось гарне.

Прислів’я та приказки:

 - Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

 - Хто рано підводиться , за тим і діло водиться.

 - Нових друзів май , старих не забувай.

 - Хто про мир дбає , той життя хороше має.

 - Щоб життя нам добре мати , треба добре працювати.

 - Наша сила – сім’я єдина.

 - Пташка красна пір’ям , а людина знанням.

 - Зробив діло – гуляй сміло. - Без труда нема плода.

 - Маленька праця краще за велике безділля.

 - Нема товариша – шукай , а знайшов – бережи.

 - Бджола мала , та й та працює.

 - Не хвали сам себе – нехай тебе люди похвалять.

 - Язиком так і сяк , а ділом ніяк.

 - Поспішиш – людей насмішиш.

 - Посієш вчасно, то й вродить рясно.

 - Книга вчить як на світі жити.

 - Семеро одного не ждуть. -->

МЕТОД ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ В РОБОТІ З ДОШКІЛЬНИКАМИ

Пісок і вода – відмінні інструменти, що необхідно використовувати в грі, адже гра – основний спосіб розвитку дітей у дошкільному віці. Для дітей пісочна терапія – звичайна форма експресії, і вони охоче залучаються до праці.

Ігри з піском дозволяють дитині створювати світ, що забезпечує їй шлях до бажаний почуттів та думок. Цей світ дитина може розглядати, змінювати, обговорювати, випробувати. Дітей приваблює те, що тут немає жодного неправильного чи правильного способу гри в піску, а пісочний світ створюється без підготовчої роботи, без планування і відповідає внутрішньому світу самої дитини.

Використання пісочної терапії в роботі з дошкільниками передбачає відмову від традиційних занять, як зазначено у Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», і перенесення їх у пісочницю з метою виховного та освітнього ефекту. Такі заняття дадуть змогу:

* посилити бажання дитини пізнавати щось нове, експериментувати, досліджувати, працювати самостійно;

* розвивати тактильну чутливість як основу розвитку «ручного інтелекту»;

* забезпечити розвиток пам’яті, уваги, мислення, мовлення та дрібної моторики;

*удосконалити розвиток предметно-ігрової діяльності та комунікативних навичок дитини;

* позбавитись негативних емоцій.

Якщо спостерігати за дітьми біля пісочниці, то можна помітити, що пісок досить часто діє на дітей як магніт. Діти самі, не усвідомлюючи, що вони роблять, руками починають просівати пісок, будувати тунелі, гори, міста, дороги тощо. А якщо до цього додати мініатюрні фігурки, іграшки, тоді з’являється цілий світ, розігруються драми, і дитина повністю занурюється в гру.

Пісок здатний пропускати воду. Через це фахівці стверджують, що він поглинає негативну психічну енергію, взаємодія з ним очищає енергетику людини, стабілізує емоційний стан. Спостереження і досвід доводять, що гра в піску позитивно впливає на емоційне почуття дітей і дорослих.

Гру з піском не можна інтерпретувати. Вихователі або батьки повинні виконувати роль уважного глядача. Позиція дорослого – це «активна присутність», а не керування процесом.

Дитина виражає на піску те, що спонтанно виникає впродовж заняття. Під час роботи дитина може змішувати пісок із водою, якщо їй необхідно сформувати гори, пагорби або створити різноманітні вологі ландшафти. Дитині на певний час надається невідомий Усесвіт, у середині якого вона може створювати індивідуальний світ. Дитина не може розповісти про свої складності, як дорослий, але вона може зробити це за допомогою картин із піску.

Таким чином, життя маленької людини як суспільної істоти починається з гри в піску.

КОЛЬОРОВЕ МАЛЮВАННЯ

Діти розуміють, що світ, в який вони потрапили — кольоровий, але ще зовсім юні художники рідко загострюють свою увагу на кольорах. Головне для них — замалювати усе, що тільки можна.

Коли ж дитина починає віддавати перевагу одному з кольорів, це вже говорить про те, що її нервова система не лише сприймає об’єкти, що оточують дитину, але і реагує на них емоційно. Тому інколи в дитячих малюнках ми, дорослі, не помічаємо нічого конкретного. Самі ж малюки чітко знають, що саме вони малюють.

Щоб зрозуміти символіку використання дітьми кожного з кольорів під час малювання, вчені розробили методику «Кольорові діти». За допомогою цієї методики, аналізуючи кольори, які дитина найчастіше використовує у малюнках, визначають основні риси її характеру, її реакцію на життєві ситуації та емоційний клімат в родині, а головне — можна спрогнозувати, якою особистістю дитина виросте.

Запропонуйте вашій дитині кілька аркушів чистого паперу і кольорові олівці, фарби або фломастери. Потім зберіть малюнки і проаналізуйте, який колір переважає у них. Як правило, це і є улюблений колір маленької особистості, який і стане ключиком до її пізнання:

ЖОВТИЙ КОЛІР

Жовтий — колір духовності, але в той же час і небезпеки. Це люди вільні, оригінальні, нестандартно мислячі. Ці люди найбільше схильні до творчості. "Жовта" дитина — мрійник, фантазер, казкар, жартівник. Вона любить грати наодинці, любить абстрактні іграшки: камінчики, гілочки, кубики, одухотворює їх силою своєї уяви. Коли малюк виросте — він віддаватиме перевагу різноманітній, цікавій роботі. Завжди буде у щось вірити, на щось сподіватися, прагнути жити майбутнім. Водночас у нього можуть виявлятися такі риси характеру, як непрактичність, прагнення уникнути прийняття рішень, безвідповідальність.

ЧЕРВОНИЙ КОЛІР

Червоний — колір життя, енергії, сили, влади. Ці діти відкриті й активні. Дуже важко батькам з «червоними» дітьми: живими, неслухняними, збудливими, непосидючими. У майбутньому висока працездатність визначатиметься прагненням досягти успіху, отримати результат,заслужити похвалу. Звідси наполегливість, егоїзм. Інтереси сьогоднішнього дня для них — понад усе.

СИНІЙ КОЛІР

«Сині» діти — повна протилежність «червоним». «Синя» дитина — спокійна, врівноважена, любить робити все не кваплячись, ретельно. Із задоволенням лежить на дивані з книжкою, роздумує, все детально обговорює. Вона обирає задушевну дружбу з самовіддачею і самопожертвою, тому що, на противагу «червоним» дітям, їй приємно віддавати, а не отримувати. Часто діти обирають синій колір не тому, що вони спокійні, а тому, що в даний момент дуже потребують спокою.

ФІОЛЕТОВИЙ КОЛІР

Мовою кольору фіолетовий означає ніч, таємницю, містику, споглядання. Такі діти мають багатий внутрішній світ і відрізняються артистизмом, вони дуже чутливі. «Фіолетова» дитина прагне справити враження, але при цьому здатна оцінити себе з боку. Вона дуже чутлива, більше за інших потребує підтримки і заохочення.

ЗЕЛЕНИЙ КОЛІР

«Зелена» дитина вважає себе покинутою і дуже потребує батьківської любові. Щоб вона не виросла «зеленою» особою (консервативною, такою, що боїться змін, які у неї асоціюються із втратами), потрібне особливе творче виховання, розвиток відвертості, інтересу. Такій дитині необхідне відчуття захищеності, надійності.

КОРИЧНЕВИЙ КОЛІР

Приземлений, затишний і навіть приємний в невеликих дозах коричневий колір у «коричневих» дітей стає способом створювати свій світ, надійний і закритий, який даватиме відчуття безпеки. Існує багато причин дискомфорту, який відчувають ці діти: слабке здоров’я, сімейні негаразди, участь у драматичних подіях, і, нарешті, розумова неповноцінність.

ЧОРНИЙ КОЛІР

Діти найчастіше малюють чорним кольором, коли нудьгують або бояться чого-небудь. Простежте, з якими образами пов’язані малюнки. Можливо, дитині бракує уваги? Чи її кривдять в садку?