Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 14 "Калинка"

 





Сторінка практичного психолога

Практичний психолог

Воскобойник Олена Миколаївна

освіта - вища

Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка

"Вчитель початкових класів. Практичний психолог"

Моє кредо в роботі: «Я –психолог практик: головне знайти причину психічного явища та через співпрацю з батьками та педагогами допомогти, розвинути, корегуватти»

    Проблема, над якою я працюю :  «Впровадження психологічних ігор та технік з метафоричними асоціативними картами у практику роботи практичного психолога"

 

Памятка "Як створити безпечні психологічні умови для зростання дитини"

/uploads/editor/430/69255/sitepage_21/files/pamyatka.doc

 

Психологічний флешмоб "Ми майбутні батьки"

/uploads/editor/430/69255/sitepage_21/files/psihologichniy_fleshmob.doc

 

Діагностика за методикою "Два будиночка" 

(модифікації А.Панфілової)

/uploads/editor/430/69255/sitepage_21/files/diagnostika.mp4

 

Фрагмент заняття в молодшій групі.

Розвивальна програма "Розумні малюки"

/uploads/editor/430/69255/sitepage_21/files/rozumni_malyuki_1.mp4

 

«ЛЯЛЬКОТЕРАПІЯ» ЯК ЗОНА ІГРОВОЇ КОРЕКЦІЇ

 Чіткого визначення лялькотерапії поки що немає. Різні автори відносять лялькотерапію або до арт-терапії (Г. Денисова, м. Ульяновськ; Л. Лебедєва), або до ігротерапії (А. Тащева, С. Гриднєва, м. Ростов-на-Дону), або виділяють окремо. Чим же лялькотерапія відрізняється від простої гри з ляльками? Відповідь буде аналогічною відповіді на запитання: «Чим арт-терапія відрізняється від малювання?» (А. Копитін вказує ознаки, за якими можна відрізнити арттерапію від звичайного використання малюнка).

 Ляльки є атрибутом дитинства, дитячої культури. Так, на думку В. Мухіної, ляльки мають особливе значення для емоційного й морального розвитку дітей: «Дитина переживає зі своєю лялькою події власного й чужого життя в емоційних і моральних проявах, доступних її розумінню. Лялька для дитини не обов'язково «дочка» або «синочок», вона — партнер у спілкуванні у всіх його проявах». Роль ляльки вбачається в діалозі, в якому відбувається «заміна» реального контакту з людиною, опосередковано, через ляльку, а іноді сама лялька виступає в ролі персоніфікованого персонажа чи суб'єкта. Такий підхід розкриває значимість емоційних контактів для дітей і показує величезну роль ляльок у розвитку емоційної сфери особистості дитини.

 Для сучасної дитини лялька — насамперед мила іграшка, яку можна перетворити в якогось символічного партнера для гри. Дорослий учить дитину сприймати ляльку як об'єкт для емоційного спілкування. Граючись із лялькою, маля вчиться рефлексії, емоційного ототожнення. Лялька має особливе значення для емоційного й морального розвитку дітей. Дитина відокремлює гру від реальності, але при цьому використовує предмети й ситуації з реального світу для того, щоб створити свій власний світ, у якому можна було б повторити приємні переживання за своєю волею, можна було б встановлювати та змінювати події за своїм бажанням. Дитина хоче бути дорослою, у грі це можливо. З волі дитини, за допомогою її уяви лялька «поводиться» так, як це потрібно господареві. Імовірно, значна частина гри є проекцією.

 Звертання й почуття, що проявляються до ляльок, згідно з Холом, багато в чому відрізняються від звертань і почуттів, спрямованих на реальних дітей. Проте на ляльок проектують почуття найбільш притаманні дитині. Причому ляльки не використовуються тільки для одного виду гри. Вони можуть бути «опорами» для образної гри, виступати в якості реалістичних зовнішніх атрибутів у наслідувальній грі, бути манекенами, на які дитина проектує свої почуття, або звичними заспокійливими предметами для переляканої дитини. Занурюючи ляльку у воду або вдаряючи її об стінку, дитина виражає своє почуття ревнощів, не заподіюючи шкоди новонародженому братові. Повторення знижує рівень збудження, так у грі долаються травматичні події.

 На психологічному рівні ляльки багато в чому сприяють і допомагають спрямовувати й коректувати особистісно-орієн-тований розвиток, рятуючи дитину від стресу, фобій.

Проблеми, при вирішенні яких ефективна лялькотерапія:

  • Набуття важливих соціальних навичок, досвіду соціальної взаємодії.
  • Психодіагностика.
  • Розвиток самоконтролю.
  • Розвиток комунікативних навичок.
  • Розвиток самосвідомості.
  • Розвиток емоційної та моторної адекватності.
  • Вирішення внутрішніх конфліктів.
  • Профілактика й корекція страхів.
  • Розвиток мовлення.

Види ляльок, які застосовуються в лялькотерапії:

  • пальчикові ляльки;
  • ляльки-«бебі»;
  • ляльки-маріонетки;
  • тіньові ляльки.

У хорекційній роботі можна використовувати ляльки, виготовлені промисловим способом, а можна запропонувати зробити ляльку дітям.

 Багато хто з лялькотерапевтів (Т. Зінкевич-Євстигнєєва, Л. Лебедева, Г. Тимошенко та ін.) віддають перевагу другому шляху. Чому? Відповідь очевидна: лялька, виготовлена своїми руками, стає «рідною», процеси ідентифікації та проектування проходять глибше, яскравіше, повніше. Будь-яке виготовлення ляльки — своєрідна медитація.

 Крім того у дітей розвивається дрібна моторика руки, уява, здатність тонко почувати іншого й те, що відбувається, розвивається здатність до концентрації уваги.

 Усі психологи, які гфацюють із ляльками, вказують на «включення» механізмів проекції, ідентифікації або заміщення, що й дозволяє досягти певних результатів.

«Одинокий вундеркінд»

           Словом «вундеркінд» прийнято називати обдаровану дитину. У науковій психології розрізняють два типи обдарованості: інтелектуальну і творчу. Перший тип відрізняється підвищеною здатністю до навчання, енциклопедичністю знань. Люди другого, творчого, типу мають, перш за все, нестандартне мислення, вони до всього хочуть дійти своїм розумом. У них не тільки по-іншому влаштований мозок, а й по-іншому організована особистість . Творчі здібності обов'язково передбачають підвищений інтелект, зате інтелектуали можуть зовсім не мати творчих здібностей. Цікавим є той факт, що  до чотирьох років дитина виявляє 50 % тих інтелектуальних здібностей, яким судилося проявитися, до шести – 70%, а до восьми – 90%. Саме в цьому віці можна виявити обдарованість.

   Діти-вундеркінди вже в дошкільному віці можуть оволодіти кількома мовами, читати в 4 роки, рахувати в межах 100, грати в шахмати, цікавитися математикою, Космосом, мати значні успіхи у спорті та зображувальній діяльності . Успіхи обдарованої дитини часто стають обговорюються, ними захоплюються. Але обдарована дитина  -це не тільки радість вдома, можливість похвалитися перед знайомими, це специфічні проблеми та труднощі. Першою проблемою є гіперболізація (перебільшення) якостей дитини ріднею. Проте  надмірне захоплення дитиною приведе вас в майбутньому до завищеної/заниженої самооцінки , часто діти важко з істерикою сприймають невдачі у будь-яких сферах життя, схильні до неврозів та депресіії, конфліктні. Тому батькам слід перш за все об’єктивно оцінити здібності своєї дитини, всі сильні та слабкі сторони її характеру. Бо процес розвитку кожної дитини унікальний та неповторний і від народження кожне маля талановите, але далеко не з кожного малюка, що подавав великі надії виросте справжній талант. Так що порада одна: радійте успіхам дитини сьогодні, заохочуйте її, та не плануйте завчасно її майбутнє.

      Другою проблемою є надмірна стимуляція  розвитку  здібностей дитини. Як тільки мама помітила витередження у рості та розвитку дитиною однолітків, мама починає діяти: шукати школи раннього розвитку, прости прийняти дитину до школи у 4-5 років, підшукувати педагога до буде додатково займатися з дитиною. Але результат може біти неочікуваним: у малюка пропадає інтерес до навчання, він стає дратівливим, важко налагоджує контакти з однолітками.  Пам’ятайте, школи раннього розвитку є скоріше альтернативою дитячого садка ніж додатковим навантаженням, програма дошкільних закладів достатньо навантажує фізично і психічно дитину, а додаткові заняття (до яких, як правило, треба далеко добиратися) перевтомлюють дитину. Так ж ситуація з прийомом до школи 5 річних дітей- дитина може психологічно бути готовим до школи в 5, але фізично починає відволікатися вже через півурока, бо високий рівень розвитку стійкості уваги формується після 5-6 років. Порада: нехай дитина сама обирає час та частоту занять з розвтку свох здібностей, а батьки мають створювати розвивальне середовище. Це має бути куточок , де малюк зможе сам дістати потрібну книгу, ігри, іграшки, фарби, олівці, музичні інструменти,де можна зробити «художній безлад», щоб залишити його до наступної хвилі інтересу.

       Третьою і, мабуть, найбільш швилюючою є проблема спілкування вундеркінда з однолітками. Обдаровані діти більше потребують  морально-психологічної підтримки, схвалення близьких, їм важко вступати в контакт з однолітками, бо їх рівень розумового розвитку значно вищий. Обдаровані діти тяжіють до старших за себе, дорослих, хто зрозуміє їх, кому цікаві їх судження, а одноліткам невесело слухати «розумників» от їх і ігнорують, не приймають у гру. Тому образ обдарованої дитини часто трагічний – одинокий зі своїм великим запасом знань чи геніальними витворами мистецтва вундеркінд страждає від дефіциту уваги.  Але рідним  слід не давати дитині замикатися на колі свої інтересів, ходіть на природу, виставки, в гості до інших дітей, показуйте цікаві місця. Ніколи не відмахуйтесь від невдач маляти та не сваріть за невміння та помилки.

              Прояви ранньої обдарованості по суті є відхиленням від нормальних темпів  розвитку. Виховувати  дитину-вундеркінда не просто, але від сім’ї  залежить подальших розвиток талантів дитини та збереження її індивідуальності. За даними російських генетиків, такий тяжкий дар випадає приблизно одному з тисячі, розвивається в потрібній мірі в одного з мільйона, а дійсно генієм стає один з десяти мільйонів. Цифри дуже умовні, але порядок чисел досить відображає істину. То ж подаруйте дитині в першу чергу щасливе дитинство, а здібності обов’язково знайдуть свій вихід, коли прийде час...

Батькам про права дитини

Всі люди на Землі мають рівні права та свободи - ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році.

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки  дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат. Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів,  міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У  ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права! Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.

Кожна дитина має право:

- на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

- на сім’ю;

- на освіту;

- на захист здоров’я та медично-санітарне обслуговування;

- на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків, або тих, хто забезпечує за ним догляд;

- на захист від жорстоких, нелюдських або принижуючих достоїнство людини видів поводження чи покарання;

- на захист від будь-якого покарання;

- на захист від сексуальних домагань;

- на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;

- на вільне віросповідання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

- на свободу думки, совісті, віросповідання;

- на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції

Права дитини порушуються:

- коли не забезпечена її безпека для життя та здоров’я;

- коли її потреби ігноруються;

- коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження;

- коли порушується недоторканість дитини;

- коли дитину ізолюють;

- коли дитину залякують;

- коли вона не має права голосу при прийнятті важливого для сім’ї рішення;

- коли вона вільно не може висловлювати свої думки і почуття;

- коли її особисті речі не є недоторканими;

- коли її використовують в конфліктних ситуаціях з родичами;

- коли дитина стає свідком приниження достоїнства інших людей.

ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.

Як реагує дитина на порушення прав.

- Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона губить, блазнює, б’ється, замикається в собі і т.д.). Її турбує особиста безпека і любов до неї. Вона часто буває в поганому настрої, може втекти з дому. Може приймати наркотики або алкоголь. Може робити спроби суїциду (замах на своє життя).

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

- Пам’ятати, що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

- Забезпечити її фізичну безпеку.

- Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

- Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

- Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями і власними думками.

- Пам’ятати про її вік та проте, що вона має особистості особливості.

- Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

- Залучати дитину до створення сімейних правил.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважаться.

Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків                             з дитиною у період її адаптації до дитячого садка

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.

 
Капризи
Батьки карапузів 2-3 років часто скаржаться, що їхні милі, слухняні діти раптом перетворилися на некерованих чудовиськ. Завдяки тому, що сьогодні з`явилася велика кількість літератури для батьків, багато мам і тат вважають, що капризи та істерики – це закономірний етап у розвитку дітей молодшого дошкільного віку, що в такий спосіб вони пізнають світ людських взаємин, визначають межі дозволеного і недозволеного, й це, зрештою, «саме мине». Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за все, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишнього світу і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Із чого почати простіше всього? Звичайно, з протесту! Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.  Часто доводиться спостерігати таку ситуацію, коли дитина, щось вимагаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати. Мама розгублена, вона відчуває незручність. Та і з малям вона впоратися не може. Чому таке відбувається? Непослідовність дозволів і заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна – призводить у дитини до таких нервових зривів. «Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки і заходити в калюжі, а мама – ні. Сьогодні мені не можна дивитися телевізор, а вчора було можна», - думає маля. Причини капризів та істерик можукть бути різноманітними: утома, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі або відраза. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування – природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їй ще не вистачає спритності і вправності, щоб вставити компакт-диск у програвач, або дістати бажану іграшку. Через розчарування відбувається падіння на підлогу, брикання ногами, плач і лементи. Коли дитина трошечки заспокоїться, обійміть її та заспокойте: «Прикро, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить. Але в тебе обов`язково вийде». Є ще дуже цікаві ситуації, коли дитина за ддопомогою своїх капризів та істерик намагається маніпулювати дорослими. Це випадки, коли малюк знає, що якщо він буде впиратися або вередувати, то мама обов`яхково поступиться, бо він запам`ятав, що колись так уже траплялось. Кращий засіб – не йти на поводі в дитини. Якщо це можливо, просто вийдіть з кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотній ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться. Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися? ·       Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою – мовою гри. ·       Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини. ·       Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідовністю, то капризів не уникнути. ·       Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч. Дайте їй зрозуміти, що ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину. ·       Якщо вам не вдалося зробити це. Дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі. ·       Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині – це даремно. Сварка не має  змісту, биття ще більш її розбурхають. ·       Будьте з дитиною наполегливі. Якщо ви сказали «Ні», залишайтесь і далі з такою ж думкою. ·       Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в людному місці. Найчастіше допомагає тільки одне – взяти її за руку і повести. ·       Коли малюк заспокоїться, поговріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як вас засмутило, що він себе так поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що ви однаково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде поводитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього виникло почуття провини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.
 
 

1
2
3
4
5
6
7
8