Консультативний пункт
Графік роботи консультативного пункту
для батьків, діти яких не відвідують дошкільний заклад
Дні тижня | |
2-га п'ятниця | 17.00- 18.00 |
4-та п'ятниця | 17.00 - 18.00 |
Консультація
"Упровадження розпорядку дня та санітарно-гігієнічного режиму вдома"
Вступ до дошкільного закладу, як правило, супроводжується психологічним дискомфортом для малюка. Це пов'язано не тільки із зміною добре знайомого родинного оточення на незвичне, а й з необхідністю звикати до нового розпорядку дня. Аби уникнути зайвих стресів у дитини та пом'якшити процес адаптації, батькам слід заздалегідь готувати дитину до відвідування дошкільного закладу.
Аби озброїти необхідними знаннями батьків, діти яких уперше підуть до дитячого садка, дошкільні заклади проводять дні відкритих дверей, організують індивідуальні бесіди з медичною сестрою та вихователями, розповсюджують інформаційні листки чи вивішують санітарні бюлетені на стенді. Саме тоді у пригоді стають матеріали про те, як дитина адаптується, як звикає до нового розпорядку дня та режиму харчування.
Настанови щодо розпорядку дня
З метою пом'якшення процесу адаптації дитини до умов дошкільного закладу батькам слід максимально наблизити розпорядок дня вдома до розпорядку дня у дошкільному закладі. Під розпорядком дня розуміємо раціональний розподіл часу протягом доби на сон та неспання.
Сон — життєво важлива потреба людини будь-якого віку. Він сприяє відновленню сил, затрачених в період неспання. Для дітей віком від двох років норма тривалості сну — 11-12 годин.
Під час неспання дитина розвивається і пізнає світ. Для того щоб вона розвивалась органічно, важливо розробити раціональний розпорядок дня, що враховував би вимоги до харчування, фізичної та розумової активності, відповідні до віку дитини. Зауважимо, щоправильний розпорядок дня дає змогу:
Ø дисциплінувати (сприяє дотриманню у порядку місця для гри, навчання тощо);
Ø зміцнювати здоров'я;
Ø формувати культурно-гігієнічні навички;
Ø формувати навички здорового способу життя.
Складаючи розпорядок дня вдома, батькам слід урахувати таке:
Ø при формуванні розпорядку дня важливо враховувати вікові особливості дитини та виділяти достатньо часу на сон;
Ø призвичаювати дитину до розпорядку дня треба поступово;
Ø дотримання запланованого розкладу має бути постійним і системним, не можна порушувати складений розклад;
Ø до правильного розпорядку дня слід обов'язково включити дотримання санітарно-гігієнічного режиму;
Ø необхідно достатньо часу проводити з дитиною на свіжому повітрі, створювати умови, що спонукають її до різноманітної рухової активності: допомагати дитині підніматися східцями на гірку та сходити з неї, переступати через перешкоди, возити візочки, іграшкові автомобілі тощо.
Режим харчування вдома
Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.
Батькам слід привчати дитину:
Ø перед прийомом їжі обов'язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;
Ø під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;
Ø після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.
Важливо пам'ятати: коли дитина почне харчуватись у дитячому садку, необхідно буде відкоригувати режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.
Необхідні культурно-гігієнічні навички
Призвичаювання дитини до розпорядку дня вдома (а потім і в дитячому садку) потребує паралельного формування у неї культурно-гігієнічних навичок. Слід привчати дитину самостійно надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та охайно складати одяг. Необхідно подбати і про вміння малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним. Дитина має вміти користуватись носовичком; проситися на горщик, знати, де він знаходиться, та сідати на нього.
Аби дитині було комфортно, порадьте батькам обговорювати з дитиною правила розпорядку, пояснювати їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати в дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:
Ø привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п'ють, ложкою їдять тощо);
Ø виховувати слухняність, пошану до дорослих;
Ø заохочувати висловлювати прохання;
Ø навчати словам ввічливості, привітанням.
Санітарно-гігієнічний режим вдома
У дитячому садку на дитину чекають умови, що відповідають санітарним нормам. Задля збереження здоров'я дитини батькам варто подбати, щоб і вдома члени родини неухильно дотримувалися санітарно-гігієнічного режиму.
Приміщення, в яких перебуває дитина (зокрема те, в якому вона спить), потрібно щодня добре провітрювати. Слід також регулярно проводити вологе прибирання, витирати пил, а іграшки чистити або мити з милом, якщо це можливо. Одяг дитини має відповідати її віку та погодним умовам.
Важливо, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням потрібно обдавати окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.
У разі епідемії гострих кишкових інфекцій чи грипу батькам слід обов'язково дотримуватися порад санітарно-епідеміологічної станції.
Психологічний клімат у родині.
Легкість звикання до нового розпорядку дня багато у чому залежить від психологічного клімату вдома, м'якості і тактовності батьків, їхніх наполегливості та вміння заохотити дитину вийти за межі звичного, виконувати щось нове. Аби забезпечити емоційно сприятливе перебування дитини у родині, слід:
Ø розмовляти спокійним тоном та не підвищувати голос на дитину;
Ø не конфліктувати у присутності дитини;
Ø спілкуватися з дитиною якомога більше;
Ø сприяти спілкуванню дитини з однолітками;
Ø стимулювати пізнавальну активність дитини;
Ø дотримуватися правил поведінки, культури взаємин та заохочувати до цього дитину.
Орієнтований розпорядок дня дитини вдома
Час | Пункти розпорядку | Поради |
7:30 – 8:00 | Підйом, ранковий туалет, ранкова гімнастика разом з батьками | Учіть дитину дотримуватись особистої гігієни, вмиватися, чистити зуби, мити руки з милом, користуватися індивідуальним рушником. Привчайте до виконання простих вправ на різні групи м'язів. Наприклад, включайте до ранкової гімнастики легкий біг та стрибки — це сприяє розгальмуванню нервової системи після сну, формуванню правильної постави, викликає позитивні емоції тощо |
8:00 – 8:30 | Ігри | У ранковий час грайте з дитиною в ігри малої та середньої рухливості |
8:30 – 9:00 | Підготовка до сніданку,сніданок | Учіть дитину самостійно сідати на стілець та вставати з нього, підсовувати стілець до столу; їсти охайно, не обливаючись; після їжі користуватися серветкою |
9:00 – 10:00 | Читання, ігри, слухання музики, малювання тощо | Читайте вірші, казки, оповідання, пропонуйте дитині розглядати ілюстрації та обговорювати їх, відповідати на запитання, співпереживати героям творів тощо. Удавайтеся до дидактичних ігор (пірамідки, втулки, шнурівки, будівельний матеріал тощо), учіть дитину класифікувати, серіювати, узагальнювати предмети за певними ознаками, складати з частин ціле тощо. Привчайте слухати пісні, розуміти зміст, знати назву пісні, співати спільно з вами тощо. Учіть дитину малювати предмети та явища навко-лишньої дійсності, використо-вуючи фарби, олівці, фломастери; розрізняти і називати кольори тощо. Чергуйте різні види діяльності |
10:00 – 12:30 | Підготовка до прогулянки, прогулянка | Учіть дитину самостійно одягатися. Надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та складати одяг у відповідному місці. Під час прогулянки грайте з дитиною в ігри різної рухливості (великої, середньої, малої), спостерігайте разом за природою, заохочуйте дитину до самостійної рухової діяльності |
12:30 – 13:10 | Підготовка до обіду, обід | Вводьте до раціону дитини тверду їжу, вчіть їсти шматочки хліба і заїдати їх рідкою їжею (суп, борщ тощо), самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки |
13:10 – 15:10 | Підготовка до сну, сон | Розкажіть дитині казку або заспівайте колискову, що заспокійливо впливає на дитину та сприяє розслабленню нервової системи і спокійному сну |
15:10 – 15:30 | Підйом, оздоровчі процедури | Проведіть для дитини комплекс гімнастичних вправ на різні групи м'язів та вправи для формування стопи і постави, для загального зміцнення |
15:30 – 15:50 | Полуденок | Привчайте дитину до самообслуговування |
15:50 – 16:50 | Ігри | Грайте з дитиною у настільно-друковані дидактичні ігри — кубики, пазли тощо. Учіть складати картинки, послідовно відтворюючи події на них, поєднувати зображення за певними ознаками предметів тощо |
16:50 – 19:00 | Підготовка до прогулянки, прогулянка | Привчайте дитину до самостійності, розповідайте їй про здоровий спосіб життя. Обирайте ігри малої та середньої рухливості, надавайте дитині можливість самостійно гратися з іншими дітьми, спостерігати за навколишнім світом |
19:00 – 19:30 | Підготовка до вечері, вечеря | Нагадуйте дитині про важливість гігієнічних процедур та правил поведінки за столом |
19:30 – 20:30 | Спокійні ігри з батьками,читання казок, перегляд дитячого мультфільму, бесіди | Увечері перевагу надавайте спокійним іграм, перегляду дитячого мультфільму, читанню казок перед сном, спокійним бесідам з метою підтримання емоційного контакту з дитиною, дружніх взаємин тощо |
20:30 – 7:30 | Гігієнічні процедури, співання колискової, нічний сон | Привчайте дитину до особистої гігієни та гігієнічних процедур перед сном. Співайте колискову, щоб прискорити засинання дитини. |
Шановні батьки!
Призвичаївши дитину вдома до розпорядку дня, подібного до розпорядку дня у дитячому садку, ви значно полегшите процес її адаптації до нових умов. Приділіть, будь ласка, цьому питанню належну увагу.
Консультація
Зміст, організація й методика співпраці ДНЗ та батьків
Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків. Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя: між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися; між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання; між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу; між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах. Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості. На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошкільного закладу закладені наступні принципи: батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей; це єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей; допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків; знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми; постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів. Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти". Так, у Законі "Про освіту" записано, що батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці. Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДОЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. У цьому зв'язку дошкільний навчальний заклад повинен визначати умови роботи з батьками, вдосконалювати зміст, форми й методи співробітництва ДОЗ й родини у вихованні дітей з урахуванням умов, варіативних освітніх програм і запитів родин. Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню. Про необхідність створення міцного союзу школи й родини писав у свій час В.А. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства". "Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, їхній практиці в дитсадках, залученні їх до цієї роботи" (Н.К. Крупська). Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", по-цьому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...В обопільній турботі й відповідальності - величезна сила". Разом з тим вона вважала, що батькам, які не вміють виховувати, необхідно допомагати. В 50-70 р. вивчалися умови морального виховання дітей у родині (Л.В. Загик, Т.А. Маркова, Л.К. Пелипенко, В.Я. Титаренко), які виявили залежність рівня спрямованості поводження з однолітками від їхнього положення в сімейному колективі.
Теоретики й практики дошкільного виховання, підкреслюючи необхідність зв'язку ДНЗ з родиною й необхідність удосконалення форм і методів роботи з батьками, виявили специфіку цієї роботи і її завдання.
Керівна й організуюча роль дитячого саду по відношенню до родини характеризується комплексом факторів: планомірне, активне поширення педагогічних знань серед батьків; практична допомога родині у вихованні дітей; організація пропаганди позитивного досвіду суспільного й сімейного виховання; залучення батьків у педагогічну діяльність; активізація їхньої педагогічної самоосвіти й ін. В.А. Сухомлинський уважав, що педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків. Скільки-небудь успішна виховна робота зовсім немислима без системи педагогічної освіти, підвищення педагогічної культури батьків, що є важливою частиною загальної культури. Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей. Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей. Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків. В області дошкільної педагогіки батькам важливо: знати основні закономірності й особливості виховання й навчання дітей; знайомити зі змістом і методами виховання; опанувати методами організації дитячої діяльності, спілкування, спрямованими на формування соціально коштовних форм поводження й відносин дитини з оточуючими людьми. Педагогічну культуру розглядають у зв'язку із загальними соціально-педагогічними умовами виховання, які містять у собі сукупність основних вимог суспільства до особистості батьків, зміст ідейних, моральних норм, що регулюють внутрішньо сімейні відносини, характер між особових відносин у родині. Відповідно до цього робота з батьками будується на принципах співробітництва. Ознаками такого співробітництва є: усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий поділ і кооперація праці між його учасниками; особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні відносини. Наприкінці 90-х - початку 2000 року міняється позиція батьків: вони стають активними учасниками процесу виховання дітей. "...Треба зробити так, щоб дитячий сад не підміняв батьків, не відривав їх від дітей, а з'єднував їх один з одним, давав можливість для їх багатого й тонкого спілкування й взаємодії". Робота з батьками - це складна й важлива частина діяльності педагога, що включає підвищення рівня педагогічних знань, умінь і навичок батьків; допомога педагогів батькам у сімейному вихованні для створення необхідних умов правильного виховання дітей; взаємодія вихователів і батьків у процесі розвитку дітей. Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками: вивчення родин дітей; залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи; вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей; освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології. Основним протиріччям, що виникає при реалізації завдань співробітництва дитячого саду й родини, є недостатнє "розведення" сфер діяльності, з одної сторони, і використання тільки традиційних методів і форм роботи з родиною, у той час як необхідно інше рішення завдань співробітництва вихователів і батьків. Мова йде не про повну відмову від традиційних форм роботи з батьками, а про адаптацію їх до сучасних умов. Цікавий досвід дослідження такого співробітництва в Англії. Так, Ліндон Джені досліджувала участь батьків у вихованні дітей дошкільного й раннього шкільного віку. М. Паг і Б. Тайзард присвятили ряд робіт підключенню батьків до діяльності ясел і початкових шкіл. На основі цих досліджень виділено п'ять головних підходів до співпраці: три - запропоновані, в основному, професіоналами й два - батьками. Зрозуміло, вони не виключають один одного. Професіонали, що намагаються допомогти "неблагополучним" дітям, розглядають батьків як важливий потенціал у поліпшенні перспектив розвитку дітей, але в той же час й як "частину проблеми". Дитячі труднощі розглядаються як сімейні, які не можна розглядати у відриві від проблем родини. Без впевненості інших членів родини в необхідності змін ймовірні причини таких проблем не будуть усунуті. Професіонали реально оцінюють свої можливості й на основі ряду експериментів по залученню батьків до навчання дитини вдома приходять до думки, що батьки не заважають і не перешкоджають роботі, а навпаки, можуть допомогти успіхам своїх дітей. При цьому не обов'язково бачити у батьках "частину проблеми" - скоріше, вони здатні стати "частиною" її рішення: батьки можуть опанувати новими навичками, керуючись активним бажанням допомогти своїм дітям.
Зміст, організація й методика співпраці ДНЗ та батьків включає в себе:
єдність у роботі дитячого саду й родини по вихованню дітей; взаємна довіра у взаєминах між педагогами й батьками, розуміння потреб й інтересів дитини й своїх обов'язків як вихователів; зміцнення авторитету педагога в родині й батьків у дитячому саду; установлення правильних відносин на основі доброзичливої критики й самокритики; взаємодопомога в спільній роботі з виховання дошколярів. Дитячий сад повсякденно допомагає батькам у вихованні дітей. У свою чергу батьки допомагають дитячому саду в різноманітній виховній і господарській роботі; вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганду його серед широкого кола батьків, використання в роботі дитячого саду позитивних методів сімейного виховання; використання різноманітних форм роботи дитячого саду з родиною в їхньому взаємозв'язку: знайомлення з батьками й іншими членами родини; консультації; групові й загальні батьківські збори; конференції, лекторій, батьківські університети, наочні форми пропаганди; індивідуальні й групові форми роботи з батьками, які доповнюють один одного. Щоденне спілкування вихователя з батьками створює більші можливості для індивідуальної роботи, для зміцнення зв'язку між родиною й дитячим садом; систематичний плановий зв'язок дитячого саду з батьками протягом усього року з урахуванням завдань і змісту виховної роботи з дітьми; залучення активу батьків, громадськості до діяльності дошкільної установи, до роботи з родинами.
На основі досліджень можна виділити спектр дій по залученню батьків у діяльність ДНЗ.
Перші контакти між родинами й ДНЗ:
запрошення батьків з дітьми або без них відвідати установу до початку заняття; відвідування співробітниками родин вдома; подання батькам письмової інформації про установу; зустріч для з'ясування умов відвідування дитиною установи; складання договору. Подальший взаємозв'язок батьків і персоналу реалізується в процесі: щоденних безпосередніх контактів, коли батьки приводять і забирають дітей; неформальних бесід про дітей або запланованих зустрічей з батьками, щоб обговорити успіхи, не зависимо від конкретних проблем; ознайомлення батьків з письмовим матеріалом про їхніх дітей; рекомендацій відвідати лікаря й т.п.; відвідувань батьків для того, щоб вони могли бачити, як займається їхня дитина, або знайомити з роботою установи.
Батькам пропонується надавати допомогу ДНЗ як організаторів або спонсорів; вони можуть допомогти в розробці ігротеки, зборі матеріалів для дитячих потреб і т.д.
Батьки можуть брати участь й у щоденних заняттях дітей: залишатися в ДНЗ, щоб дитина звикла до закладу; допомагати й брати участь у різних заходах, наприклад, у чаюванні з дітьми, і т.п.; допомагати в повсякденних заняттях; надавати допомогу при проведенні екскурсії й інших заходів.
Батьки продовжують вдома роботу з дітьми по програмам або здійснюють частина домашнього плану. Батьки можуть брати участь у прийнятті рішень по поводу їхніх дітей; батьківські комітети беруть участь у рішенні питань, що стосуюються роботи установи в цілому. Ефективні суспільні заходи для батьків; відвідування ними курсів із проблем виховання або запрошення лекторів по їхніх питаннях, що цікавлять, робота клубу для батьків і т.п.
ДНЗ надає допомогу батькам у конкретних проблемах по догляду за дитиною, методах його виховання; у накопиченні інформації із сімейного виховання й практичних порадах; у пошуках виходу із кризових ситуацій.
Важливо й залучення батьків до участі не тільки в виховній, але й у фінансовій діяльності ДНЗ.
Багато перерахованих аспектів участі батьків потребують від персоналу напружених міркувань, а можливо, і переоцінки своєї професійної ролі: переорієнтація на роботу з батьками може виявитися складною для працівників, чиє мислення й планування діяльності раніше були повністю зосереджені на дітях. Формування співробітництва дітей, батьків і педагогів залежить насамперед від того, як складається взаємодія дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги й батьки стануть рівноправними партнерами, тому що вони виховують тих самих дітей. В основу цього союзу повинна бути покладена єдність прагнень, поглядів на виховний процес, вироблені спільно загальні цілі й виховні завдання, а також шляхи досягнення намічених результатів. Як педагоги, так і батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими й щасливими. Батьки готові підтримати задачі педагогів, спрямовані на задоволення й розвиток інтересів, потреб дітей. Батьки - дорослі люди, які мають великий життєвий досвід, знання, що вміють аналізувати ситуації, тому в рішенні ряду проблем педагог може одержати їх потрібну й корисну раду. Співробітництво педагогів і батьків дозволяє краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в розумінні її індивідуальних особливостей, розвитку здатностей дитини, у подоланні її негативних учинків і проявів у поведінці, формуванні цінних життєвих орієнтації. У той же час переважна частина батьків - не професійні вихователі. Вони не мають спеціальних знань у сфері виховання й освіти дітей, нерідко зазнають труднощів у встановленні контактів з дітьми. Педагоги й батьки повинні разом шукати найбільш ефективні способи рішення цієї проблеми, визначати зміст і форми педагогічної освіти в цьому зв'язку.
Визначальна роль у встановленні такої взаємодії належить педагогам ДНЗ. Союз, взаєморозуміння педагогів і батьків, їхня взаємна довіра можливі лише в тому випадку, якщо педагог виключає в роботі з батьками дидактизм, не повчає, а радить, міркує разом з ними, домовляється про спільні дії, тактовно підводить їх до розуміння необхідності педагогічних знань. Вся атмосфера взаємодії, спілкування педагога з батьками повинне свідчити про те, що педагог має потребу в батьках, в об’єднанні зусиль, що батьки - його союзники й він не може обійтись без їхньої ради й допомоги.
Не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співробітництва з ними, виявляють цікавість до об'єднання зусиль по вихованню й навчанню своєї дитини. Вихователю необхідне терпіння й цілеспрямований пошук шляхів рішення цієї проблеми. Варто починати роботу й взаємодію з тими, хто бажає брати участь у житті групи, підтримує педагогів, навіть якщо таких батьків буде мало. Поступово, тактовно вихователь утягує й інших батьків у співробітництво, опираючись на батьків, з огляду на інтереси кожного дитини та її родини. На сучасному етапі в роботі з батьками з'являється поняття "включення батьків" в діяльність дошкільного закладу, тобто їхня активна участь у роботі ДОЗ, що має вплив на його функціонування й розвиток. Для формування співробітництва між дорослими й дітьми важливо представляти колектив як єдине ціле, як більшу згуртовану родину, життя якої цікаве, якщо організовано спільну діяльність педагогів, батьків, дітей. Це сприяє встановленню взаєморозуміння між родителями й дітьми, створенню комфортних умов у родині. Таким чином, доцільно значну частину виховної роботи організовувати одночасно з дітьми й батьками, а виникаючі проблеми, поставлені завдання вирішувати спільно, щоб прийти до згоди, не ущемляючи інтересів один одного, і об'єднати зусилля для досягнення ефективних результатів. Для залучення батьків до діяльності дошкільної установи розроблена спеціальна методика, що включає три етапи: перший - актуалізація потреб батьків в освіті власної дитини; другий - педагогічна освіта батьків як замовників на освітні послуги в дошкільній установі; третій - партнерство педагогів і батьків у діяльності дошкільної установи, в основу якого закладені ідеї гуманізації відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей з акцентом на особистісно-діяльнісний підхід. Впровадження такої методики дозволяє створити ускладнену систему роботи з батьками, представлену двома блоками, кожний з яких включає завдання, форми й види діяльності. Для реалізації змісту цієї роботи в дошкільному закладу використаються колективні й індивідуальні форми діяльності. Доцільне сполучення колективних й індивідуальних форм взаємодії: бесіду, задушевну розмову, консультації-міркування, виконання індивідуальних доручень, спільний пошук рішення проблеми, переписку й т.п. Ці форми можуть стати ефективними в тому випадку, якщо вдалося знайти індивідуальний стиль взаємин з кожним батьком. Важливо розташувати до себе батьків, завоювати їхню довіру, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами. Все це допоможе краще зрозуміти дитину, знайти оптимальні способи рішення проблем виховання конкретної особистості в дошкільній установі й вдома. Психологічною умовою такої успішної міжособистісної взаємодії є уважність, проникливість, неквапливість. Аналіз практики роботи педагогів і керівників дошкільних установ виявив 2 види форм спільної роботи. Однак часто використаються в основному стандартні форми роботи: батьківські збори, батьківські комітети, конференції, які проводяться нерегулярно, а тема не завжди збігається зі змістом. У Днях відкритих дверей мало батьків беруть участь. Такі заходи, як турнір знавців, КВК, вікторини, фактично не проводяться. Вихователі не завжди вміють поставити конкретні задачі, наповнити їхнім відповідним змістом, вибрати методи: зміст батьківських зборів, консультацій досить диференційовано, вихователі при виборі методів співробітництва не враховують можливостей й умов життя конкретних родин; досить часто вихователі, особливо молоді, використають лише колективні форми роботи з родиною. Причинами є: недостатнє знання специфіки сімейного виховання; невміння аналізувати рівень педагогічної культури батьків й особливості виховання дітей; невміння планувати спільну роботу з дітьми й батьками. В окремих, особливо молодих, вихователів недостатньо розвинені комунікативні вміння. Аналіз теорії й практики роботи з родиною виявив ще одну проблему на сучасному етапі - організація спільної діяльності батьків і дітей. Одне з головних завдань педагогів - створити умови для розвитку нормальних відносин у родині, а це може бути досягнуто тільки при діяльності батьків і дітей, що може бути реалізована в різних формах. Наприклад, форми пізнавальної діяльності - це суспільні огляди знань, умінь і навичок, творчі відпари по напрямках діяльності, свята знань, турніри знавців, Дні відкритих дверей і т.д. Тему, методику проведення батьки й вихователі визначають спільно. Вихователь становить завдання, допомагає сформувати групи, організувати підготовчу роботу, а батьки беруть участь в оформленні, підготовці призів, оцінці результатів. Форми трудової діяльності - оформлення приміщення групи, трудовий десант по благоустрої й озелененню двора, посадка алеї у зв'язку зі знаменною подією в житті дітей й їхніх батьків, створення бібліотеки й т.п. Форми дозвілля - підготовка, проведення й обговорення спектаклів, свят, змагань, конкурсів, КВК; різних клубів й ін. Форми активізації - дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, рішення кросвордів, аналіз дитячих висловлень або дитячої творчості, тренінги, метод ігрового моделювання й ін. Наочні форми: бібліотеки й папки-пересувки, відеофільми, пам'ятки-рекомендації для батьків і дітей, візитки, виставки книг, устаткування, настільних ігор, дитячих або спільних малюнків, виробів з батьками, фотовиставки, газети, Куточки для батьків й ін. Цікавою формою співробітництва є випуск газети. У створенні газети беруть участь адміністрація дитячого саду, педагоги, фахівці, батьки й діти. У теорії й практиці визначений ряд загальних завдань по роботі з батьками в дошкільних установах: вивчення інтересів, думок і запитів батьків, не реалізованих в інших соціальних інститутах (родині й ін.); забезпечення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації батьків в освоєнні ними різних соціальних ролей; використання досвіду діяльності інших дошкільних установ для побудови моделі взаємодії з батьками; розширення засобів і способів роботи з батьками; забезпечення простору для особистісного росту учасників об'єднання, створення особливої творчої атмосфери. Проведення батьківських зборів за старою структурою не виправдує очікування батьків. Відповідно до нормативно-правової бази дошкільних установ батьки є замовниками освітніх послуг і мають право приймати участь в організації освітнього процесу, організовувати свої органи самоврядування й вирішувати деякі питання самостійно на батьківських зборах, конференціях й в інших формах роботи. У цей час все частіше дошкільні установи стали проводити батьківські конференції, які мають на увазі розширення, поглиблення й закріплення знань про освіту дітей, які можуть бути науково-практичними, теоретичними, по обміну досвідом й ін. Конференції проводяться раз у рік, але вимагають ретельної підготовки, мають на увазі активну участь батьків, організацію виставок дитячих малюнків, книг, концерту дітей. Таким чином, робота батьків і педагогів в умовах дошкільної установи носить яскраво виражений специфічний характер співробітництва, тому що змінилися й зміст, і форми взаємин між батьками й робітниками дошкільної установи. Основна мета роботи дошкільних закладів – допомогти вихователеві у формуванні насправді єдиного і повноцінного соціального середовища для щасливого життя і правильного виховання кожної дитини. При цьому під повноцінним соціальним середовищем слід розуміти не тільки зовнішні, організаційні умови (єдиний режим життя, харчування, єдині правила поведінки вдома й у дитячому садку), а й єдині норми та стиль спілкування дорослих з дитиною, гуманне ставлення до малюка, повага до його потреб у спілкуванні з дорослими і товаришами, в цікавих іграх і спостереженнях, предметно-практичній діяльності, а також у схваленні, позитивній оцінці батьками і вихователями своєї особистості в цілому і конкретних вчинків або дій. Умовами, що забезпечують ефективність взаємодії є: висока культура спілкування батьків та педагогів, доброзичливість, неупередженість у розв’язанні різних проблем, забезпечення мотивації взаємодії, актуальність та конкретність спільних завдань. Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування. Сутність взаємодії полягає в узгодженні в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім’ї як суб’єктів її виховання. Активне залучення батьків до педагогічного процесу. Надання допомоги педагогічному колективу дошкільного закладу. Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім’ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно – особистісному спілкуванні, розвиток її творчих інтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків. Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім’ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків. Взаємодія, що ґрунтується на засадах коопераційної інтеракції, передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль, розглядається як цілісне явище в психолого-педагогічній системі. Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках. Методологічна основа всеобучу: народний педагогічний досвід та досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової педагогіки з питань родинного виховання. Щоб педагогічний всеобуч був достатньо ефективним, він має бути диференційованим. Тобто, він повинен передбачати якісні відмінності та особливості різних груп сімей, які до них відносяться. Форми педагогічного всеобучу батьків різноманітні – батьківські лекторії, методичні консультації, батьківські конференції, батьківські дні. Вищою, але не єдиною ланкою освіти є університети педагогічних знань, вони працюють на громадських засобах при дитячих садках, бібліотеках. Їх основна мета – педагогізація батьків, активізація виховної функції батьків.
Консультація
Дошкільник напередодні шкільного життя
Часто ми, дорослі, надто поверхнево ставимося до тверджень дитячої психології про вікові та індивідуальні особливості шестирічних дітей, не враховуючи, насамперед, прогресивній: змін у вищій нервовій діяльності дошкільника. Варто зауважити, шо для неї характерна особлива жвавість орієнтувальних реакцій, які є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. У цьому віці утворюються складні умовні рефлекси, де провідну роль відіграє слово (тобто друга сигнальна система). Розвивається довільне гальмування, хоча іррадіація збудження у корі головного мозку є ще досить характерною і істотно впливає на поведінку дитини. Посилюється регулювальний вплив кори великих півку.\ь на функціонування підкірки. Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи шестирічного дошкільника зумовлені інтенсивним дозріванням його організму.
Психічні новоутворення дитини старшого дошкільного віку
У шестирічному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси.Значно зростають гострота зору, чутливість розрізнення кольорів і їх відтінків, розвивається фонематичний і звуковисотний слух, рука перетворюється в орган активного дотику і практичної дії. Збільшується чутливість аналізаторів, що є результатом збагачення дітьми власного чуттєвого досвіду.
Для шестирічних дітей характерні більша активність, довільність,цілеспрямованість сприймання. Протягом дошкільного віку неухильно збільшується тривалість розглядання зображень (від б до 12 хвилин), дитина поступово навчається координувати свій зір з рухами руки, вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета. Значно зростає роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, спираючись на наявні знання, обґрунтовують свою думку, хоча при цьому що не завжди вміють відділити те, що бачать, від того, що знають про даний об'єкт. Діти все частіше помічають зміни у навколишньому світі без спеціальних запитань дорослих.
Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають його нові форми. Мислення стає образно-мовленнєвим — спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває певної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язання пізнавальних завдань. У зв'язку з цим зростає роль мовлення, за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними поняттями, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірковувати.
Висловлювання старших дошкільників під час розв'язання ними практичних завдань виконують функцію планування. Дітям поступово стають доступними не лише зовнішні зв'язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні.
У шестирічної дитини інтенсивно збагачується словник:він налічує 3500 — 4000 слів. Крім іменників і дієслів, дитина уже вживає прикметники, прислів'я, використовує вставні слова, робить значний крок уперед в оволодінні граматичною структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим. Внутрішнє мовлення дитини формується у процесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом його інтеріоризації А водночас — важливим засобом перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови, яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки не лише свої, а й товаришів.
До шести років помітно зростають можливості пам'яті:збільшується обсяг усього того, що дошкільник може запам'ятати, зберегти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення.
У шести-семирічних дітей часто виявляють уже не механічну, а смислову пам'ять, що дає їм змогу запам'ятовувати значно більше, ніж раніше. Вихователь повинен завжди мати на увазі: для дошкільника характерно легко запам'ятовувати те, що справляє сильне враження, а отже важливо слідкувати за тим, щоб необережним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Слід збагатити дітей зрозумілими, корисними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесідах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і морального розвитку.
Інтеріоризація(від лат. Interior – внутрішній) – формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.// Перехід ззовні усередину; процес перетворення зовнішніх чинників, що впливають на людей, у стійкі внутрішні якості особистості шляхом засвоєння індивідом вироблених у суспільстві соціальних цінностей, норм, уявлень, традицій і т.д.; прот. екстеріоризація.// Процес перетворення зовнішніх, реальних дій на внутрішні розумові.
Увага дошкільників, як відомо, ще дуже нестійка, здатність зосереджуватися — незначна. Діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років розвиток довільної уваги досягає такого рівня, що дошкільники можуть концентруватися на об'єктах, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки — так само розвивається, набуває більшої стійкості і обсягу.
Центральним новоутворенням психічного розвитку дітей дошкільного віку є уява. Інтенсивне формування всіх видів уяви, зокрема довільної і творчої, починається у шестирічному віці. Уявні образи у дошкільників яскраві, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Основна лінія розвитку уяви — поступове підкорення свідомим намірам, перетворення її у засіб відтворення певних задумів.
Удосконалюється вся психічна діяльність дитини. Головне досягнення її розвитку наприкінці дошкільного віку полягає у тому, що чимало дій і рухів уже контролюються свідомістю. Оволодіння вмінням довільно регулювати свою поведінку — найбільш істотний показник загального розвитку, свідчення готовності до навчання у школі. І все ж саморегуляція у шестирічних ще не досконала: нерідко діти порушують дисципліну, підкоряють свою поведінку миттєвому бажанню, їхні рухи часто досить імпульсивні. Знання цієї закономірності ставить перед вихователем складні і відповідальні завдання — формувати у дошкільників організованість, зібраність, дисциплінованість.
У ході пізнання дошкільником навколишньої дійсності й участі у різних видах діяльності багатшає його емоційне життя. Розширення досвіду спілкування, нагромадження знань, розвиток інтересів сприяють виникненню нових почуттів. Нове, несподіване, незвичне викликає подив, допитливість; долання перешкод — задоволення і радість. Музичні заняття, слухання художніх творів, казок, спостереження за явищами природи, ігри-драматизації, зображувальна діяльність розвивають естетичні почуття. Діти вчаться бачити прекрасне у житті, насолоджуватися ним.
Серйозні зміни відбуваються й у сфері моральних почуттів:вони стають багатшими за змістом, чіткішими за проявами. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст деяких дій, а й ставитися до них емоційно, переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товариськості, взаємодопомоги; розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. У цьому віці вже яскравіше проявляються зачатки почуття обов'язку: дитина починає усвідомлювати необхідність та загальнообов'язковість правил поведінки в суспільстві і більшою мірою підкоряє їм свої дії і вчинки, зростає її здатність до самооцінки.
Характерна особливість психіки дітей дошкільного віку — значна емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість, що й повинен обов'язково враховувати педагог, добираючи засоби виховного впливу. Разом з тим вітчизняні психологи зазначають послаблення у шестирічних дітей імпульсивності в емоційних реакціях. Поряд зі швидкою зміною переживань спостерігається відносна стійкість дитячих почуттів, дитина робить спроби регулювати прояви..своїх емоцій, її почуття вже менш ситуативні, більш узагальнені.
Для старшого дошкільного віку характерне виникнення нової соціальної ситуації розвитку. У дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюються спосіб її життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням його вказівок. Разом з тим значно зростає інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, взаємин, прагнення долучитися до цього. Виникають певні взаємини з однолітками: з'являється стійке бажання погратися разом, щось розповісти товаришеві, виконати з ним трудове доручення, потурбуватися про нього, допомогти йому.
Накопичуючи соціальний досвід, досвід спілкування, дитина наприкінці дошкільного віку користується все більш узагальненими правилами і все ширше вдається до знайомих критеріїв оцінок, щоб виявити своє ставлення до різних людей — рідних і чужих, реальних і вигаданих. На цій основі грунтується моральне ставлення до тих, хто її оточує.
Підготовка дитини до шкільного життя
Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не виходила з рангу актуальних Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні осооистості. Життя переконливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме загальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодіння різними видами діяльності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання дошкільного виховання — всебічне сприяння розвитку дитячої індивідуальності, забезпечення розвитку тих психічних новоутворень, які є основою саморозвитку дитячої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний — тривалий, важливий і складний — період шкільного навчання.
Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо насамперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного входження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у психологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дош-кільника зоптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:
Ø сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децентрації — вміння стати на позицію іншого, відчути його настрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);
Ø розвинута уява;
Ø достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;
Ø довільність психічних процесів та саморегуляція;
Ø сформовані мотивація комунікативної соціальної активності;
Ø адекватна самооцінка.
У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності — від маніпулятивних ігрових дій до ігор за правилами, — значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Вигот-ського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої роз-вивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.
Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностикамає виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересічних дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у практиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на грунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує інший перекіс — майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скористатися можливостями сенситивного періоду природного розвитку учбової діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виникнення труднощів при формуванні учбових умінь та навичок у період шкільного життя.
Водночас виникає небезпека і для самої ігрової діяльності. Переважна спрямованість на розв'язання дидактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження особистості дитини. Усе це, врешті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника — діяльність, що забезпечує розвиток основних новоутворень, які в інших видах діяльності повноцінно не формуються. Маємо на увазі передусім уяву, довільність, саморегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соціальної активності, самооцінку. Саме тому характер провідної діяльності дошкільника і є головним показником психологічного віку дитини.
Визначення параметрів дошкільної зрілості
У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкільної зрілості Щоправда більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності". Саме тому основними показниками в них служать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з'являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільній зрілості має йтися про якісні новоутворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.
Які ж основні параметри дошкільної зрілості?
Розвиток пізнавальної сфери
Ще у 80-х роках минулого століття провідні психологи, зокрема Григорій Костюк, Данило Ельконін, переконливо довели, що для успішного учіння в школі вирішальну роль відіграє розвинуте образне, а не логічне мислення. Адже саме образне мислення забезпечує дитині можливість розв'язувати пізнавальні задачі, уявляючи їх умови, намічаючи спосіб дії, виходячи з особливостей конкретної ситуації. Збагачення такого досвіду робить мислення позаситуативним. Розвиток зв'язного мовлення забезпечує вдосконалення міркування як способу розв'язання мислительних задач, формування здатності розуміти причинні залежності.
Саме діти з високо розвинутим образним мисленням легко адаптуються до школи. А ті, у кого образне мислення розвинене недостатньо, з перших кроків шкільного життя стикаються з труднощами, здебільшого через так званий формалізм у засвоєнні знань та способів дій. Ще раз наголосимо: найважливішим показником готовності дитини до систематичного навчання у школі є рівень сформо-ваності наочно-образного мислення. Наочно-дійове і наочно-образне мислення зумовлюють становлення мовлення і певних елементів логічного- мислення. У свою чергу, розвиток елементарних логічних операцій впливає на характер допонятійних форм мислення.
Найкращих показників у розумовому розвитку дошкільників вдається досягти саме за умови взаємодії всіх форм мислення, коли найповніше здійснюється взаємозв'язок чуттєвого та раціонального аспектів пізнання, дитина осмислює елементарні поняття в єдності їх істотних, ситуативних і функціональних властивостей. Залучаючись до пізнання, дитина спочатку має навчитися розмірковувати, сперечатися, не боячись не погоджуватися з тим, що їй пропонують інші, навіть дорослі. Йдеться про навчання, спрямоване на розвиток інтелектуальних здібностей, тобто про розвиток здатності отримувати безпосередньо об'єктивне знання про дійсність. Дитина має оволодіти способами пошуку істини, а не бути пасивним споживачем інформації: мало знати «що», слід ще й розуміти «чому».
Особистісний аспект пізнання виявляється через пізнавальну активність, яку ми розуміємо як стан готовності до пізнавальної діяльності, що передує самій діяльності і породжує її (Майя Лісіна). Саме особистісний аспект пізнання найбільш значущий для характеристики творчої індивідуальності дошкільників. Ми схильні виділити такі основні лінії аналізу їх пізнавального розвитку:
Ø загальна особистісна спрямованість дитини — через якісну оцінку рівня її активно-пізнавального ставлення до навколишнього світу;
Ø предметний зміст свідомості дитини — скільки ознак, які з них і в який спосіб дитина може враховувати і пов'язувати у цілісний предмет, широта і творчість у використанні засвоєних способів при розв'язанні різних задач.
Формування у дошкільників активно-пізнавального ставленнядо навколишньої дійсності, вміння успішно орієнтуватися в усьому розмаїтті предметів та явищ, здатності довільно регулювати власну пізнавальну діяльність — ось ті передумови, які забезпечують продуктивність розумової діяльності дітей, визначають швидкість і легкість засвоєння нових знань і здатність творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях. Розвиток пізнання у дитини слід розглядати як процес оволодіння певними типами пізнавальних дій — дій сприймання та мислення. До дій сприйманняналежать:
Ø ідентифікація — дібрати за зразком;
Ø прирівнювання до еталона — знайти схоже;
Ø моделювання;
Ø одночасне використання кількох еталонів.
Дії мислення:
Ø символізація — здатність замінити предмет якимось іншим;
Ø схематизація — здатність будувати образ предмета не в цілому, а за найважливішими його якостями;
Ø перші умовиводи — передумови логічного мислення, яке складається на наступному віковому етапі;
Ø виявлення у предметі його характерних якостей.
Отже, для успішного учіння в школі істотне значення мають такіпізнавальні здібності:
Ø здатність самостійно аналізувати ситуацію;
Ø здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання;
Ø розвиток децентрації — вміння змінювати свою точку відліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілкування;
Ø розвиток задумів — уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.
Розвиток уяви
Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насамперед незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мисленням. Уява —один із важливих психічних процесів, що безпосередньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого значення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспрямованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні передбачень, припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Видатний український психолог Григорій Костюк наголошував на важливій ролі уяви у розвитку здатності дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб охопити ціле, розкрити в ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання.
З розвитком уяви та мовлення діти оволодівають довільними пізнавальними процесами:
Ø ставлять мету, наприклад, щось запам'ятати, та спрямовують свої зусилля на її досягнення;
Ø старші дошкі\ьники під час відтворення прочитаного тексту шукають його основну ідею, передають зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану.
Допитливість та уяву відомий психолог Лідія Божович вважала основою формування особистості дитини, її бажань, інтересів, сподівань. Уява бере безпосередню участь у створенні образу власного Я, дає змогу вірити у свої можливості, ризикувати, коли дитина виконує нове завдання, сподіватися на успіх. Усе це дає підставу стверджувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути одним із найважливіших завдань освітнього процесу.
Розвиток емоційної та вольової сфер
З уведенням шкільного навчання з шести років стимулювання та форсування інтелектуального розвитку дошкільників водночас відчутно знизило увагу до їхнього внутрішнього світу, до наповнення його унікальним безцінним емоційним досвідом, що має слугувати запорукою нормального психічного розвитку особистості, яка діє в гармонії з собою і навколишнім світом. Провідні психологи довели, щоемоційною зрілі діти вміють спілкуватися з різними людьми, розуміти їх, здатні керуватись у своїх вчинках гуманними мотивами, значно простіше адаптуються до шкільних умов, успішніше входять у режим учіння. Інтенсифікація емоційної сфери особистості, забезпечення умов для розвитку соціальної компетентності дитини — одне з важливих завдань підготовки дитини до шкільного життя. Соціально компетентна дитина здатна проявити доброту, увагу, турботу, допомогу, милосердя, зрозуміти особливості однолітка, дорослого, їх інтереси, емоційний стан, помітити зміни настрою, усвідомити в міру свого віку і те, як її саму сприймають ті, хто поряд. Така дитина володіє вмінням вибрати і використати відповідно до ситуації зміст і способи спілкування, етично значимі образи поведінки.
Часто можна почути твердження, що у дошкільному віці всі процеси стають більш довільними. Проте життя переконливо свідчить, що довільність — це якісне новоутворення кінця старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. На кінець дошкільного дитинства вольові дії стають усе чіткішими: старший дошкільник здатний визначити мету, самостійно прийняти рішення, намітити шлях дії, виконати свій план, долаючи посильні перепони, і відповідно оцінити досягнутий результат. У дитини поступово формується така важлива риса як цілепокладання.
Рівень самостійності дитини
Одним із важливих критеріїв дошкільної зрілості є необхідний рівень самостійності дитини. Ознаки самостійності дитини-дошкільника виявляються у:
Ø здатності організувати і довести до завершення власну діяльність;
Ø спільній діяльності, зокрема у:
- здатності організувати спільну діяльність, запросивши товариша;
- умінні діяти і взаємодіяти в колективній діяльності з однолітками, узгоджуючи власні бажання з бажаннями інших.
Важливо враховувати і особливості самооцінки старших дошкільників. Старшому дошкільнику притаманний поступовий перехід від нереалістично високої загальної самооцінки до більш адекватної конкретної самооцінки в різних видах діяльності. На цій основі на кінець дошкільного віку (сьомий рік життя) складається правильна диференційована самооцінка особистості. Водночас розвивається здатність обґрунтовувати цю самооцінку, самокритичність. Нездатність до оцінки власних можливостей у конкретних видах діяльності, певних своїх якостей, до усвідомлення переживань і окремих психічних процесів сигналізує про дефіцит емоційної захищеності, підтримки, уваги і любові дорослих. І як наслідок — занижена самооцінка дитини, яка може стати серйозною причиною неуспішності у шкільному житті.
Перший крок до шкільної зрілості
Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя — навчальної діяльності, а для неї самої — до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важливої, як праця дорослих.
Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті дитини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотримання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є провідною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпорядок дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин дитини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорослими у школі.
Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлення дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов'язків, нових прав, нового статусу «я — школяр» — перший крок до шкільної зрілості.
Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово наголошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнавальної активності, творчої ініціативи у розв'язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для насилування.
Провідна роль дорослого залишається такою і впродовж молодшого шкільного віку. Поради видатного психолога щодо організації самого процес % пізнання з метою його розвивального впливу на дитину (уважне ставлення до запитань, заохочення до роздумів, спостереження і висновків, правильні і доступні для розуміння відповіді на запитання читання та розповіді про світ природи тощо) і сьогодні мають бути визначальними під час створення розвивального середовища у дошкхчьному закладі. Основною метою має стати пошук такого способу організації життя дітей у групі, щоб світ перед ними відкривався у живих барвах, яскравих і ніжних звуках, через казку, гру, через неповторну дитячу творчість. Маємо пробудити у кожної дитини джерело мислення та мовлення, щоб вона відчула себе дослідником і мудрим мислителем, щоб власне досягнення викликало трепет серця і гартувало волю. Таким має бути зрілий дошкільник напередодні
Консультація
Cтрахи перед школою
Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?
Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.
СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?
1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації— гарно розвиненими.
2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.
3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.
4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.
5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати.
6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.
СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?
Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.
Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.
СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ
«Усе краще — дітям!» — це девіз білmшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:
Ø краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;
Ø краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;
Ø якщо школа висувае такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи. Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:
1. Дізнатися якомога більше про
Ø педагогічний колектив;
Ø типи і види реалізованих навчальних програм;
Ø особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;
Ø особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;
Ø технічне та методичне оснащення навчальних класів;
Ø традиції школи, її випускників;
Ø додаткові навчальні послуги;
Ø ставлення до дітей;
Ø стягнення з батьків оплати;
Ø медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.
2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.
СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ
Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.
Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.
Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.
СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ
Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:
1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.
2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.
СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?
Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?
Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?
1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.
Крім того, першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.
2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?
СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?
За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.
Про що слід пам'ятати?
1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психологічне навантаження. Жодних брутальних слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.
2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше ніж 10 годин, денний сон також обов'язковий — 1,5 години.
3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. До речі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.
4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.
5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.
6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.
7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.
СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?
Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленйких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має ї бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.
Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.
Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.
Консультація
Батькам про значення дрібної моторики руки
Розвиток дрібної моторики рук
Рівень розвитку дрібної моторики — один з показників готовності дитини до шкільного навчання, адже рівень розвитку мовлення прямо залежить від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук. Зазвичай, якщо рухи пальців розвинені відповідно до віку, то й мовленнєвий розвиток — у межах вікової норми. Якщо ж розвиток рухів пальців відстає, то затримується і розвиток моторної сторони мовлення, хоча загальна моторика при цьому може відповідати нормі. На жаль, не всі батьки знають про таку взаємозалежність, а тому часто втрачають можливість вчасно допомогти дитині уникнути проблем у мовленнєвому розвитку
Багато батьків розуміють необхідність розвитку малюка від народження і з великим інтересом займаються з дітьми. Але щоб заняття були ефективними, а малюк отримував від них задоволення, вони завжди мають бути цікавими, веселими і обов'язково відповідати віку малюка.
Кожному з нас доводилося зустрічати дітей чотирьох — п'яти років, які тримають ложку в кулаці, не вміють правильно тримати пензлик чи олівець, користуватися ножицями, іноді не можуть застебнути ґудзики, зашнурувати черевики, зав'язати шарф тощо.
Не секрет, що деяким батькам простіше посадити дитину перед телевізором або за комп'ютер, включивши повнометражний мультфільм або поставивши гру на годинку, щоб дитина не відволікала від розмов по телефону з подругою або інших дорослих справ. Лише деякі батьки визнають той факт, що їм важко спокійно чекати, поки їхня дитина самостійно зашнурує черевики, застебне всі маленькі ґудзики на сорочці, доїсть кашу тощо. Тому вони купують замість черевиків зі шнурками черевики на липучках, замість сорочки — светр на блискавці, самі годують дитину, щоб звільнити час для інших справ. Мало хто з батьків замислюється над тим, що така економія часу позбавляє їхню дитину змоги розвивати рухи пальців рук, а отже, і поліпшувати якість мовлення.
Вплив дрібної моторики на здатність дитини вчитися
Результати досліджень учених, практичний досвід дефектологів, логопедів свідчать, що останнім часом у дітей помітно знизився рівень розвитку тонких рухів пальців рук і, на жаль, зросла кількість дітей із затримкою мовленнєвого та психічного розвитку. Фахівці встановили, що у більшості дітей із загальним недорозвиненням мовлення пальчики малорухливі, їхні рухи неточні, неузгоджені, нескоординовані. Таким дітям складно переключитися з виконання одного руху на інший.
На жаль, про проблеми з координацією рухів і дрібною моторикою у дитини батьки дізнаються лише у період підготовки дитини до школи або вже у шкільному віці, коли дитина під час навчання починає відставати від однолітків, не встигає за програмою. При цьому навантаження на дитину значно зпостає, адже, крім засвоєння нової інформації, ще доводиться вчитися утримувати ручку в неслухняних пальцях. Але такі проблеми можна попередити, якщо вчасно виявити відставання у розвитку координації рухів і дрібної моторикиу дитини. При правильно спланованій корекційній роботі можна виправити ситуацію ще у дошкільному віці.
Варто пам'ятати, що мовленнєві області у корі великих півкуль головного мозку формуються під впливом збільшення імпульсів, які інтенсивно йдуть від пальців рук. Дрібна моторика безпосередньо пов'язана з мовленням і позначається не лише на його розвитку, а й сприяє запобіганню та усуненню можливих мовленнєвих порушень. Крім того, безпосередньо впливає на здатність дитини вчитися — що «розумніші» руки, то розумніший малюк.
На думку доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента Російської Академії Освіти Маріонілли Кольцової, є всі підстави розглядати кисть руки як орган мовлення.
Значення раннього віку для розвитку майбутньої особистості
Руки — інструмент тонкий, і «настроюються» вони протягом тривалого часу. Тому починати роботу з розвитку рухів рук малюка потрібно від народження. Адже дитина і у віці немовляти, і особливо у ранньому віці, має величезний потенціал для формування майбутньої особистості, зокрема її інтелектуального розвитку. Саме у ранньому віці малюк може багато здобути, але і багато втратити. Слід зауважити, що втрати цього періоду з віком компенсуються важче, а здобутки залишаються на все життя.
Не варто забувати, що саме у перші три роки життя мозок розвивається найінтенсивніше: до семи місяців мозок дитини збільшується вдвічі, до півтора року — втричі, а до трьох років становить уже 3/4 маси мозку дорослої людини.
Вправи на розвиток дрібної моторики
Фахівці з російського Науково-дослідного дитячого ортопедичного інституту ім. Г. І. Турнера (Санкт-Петербург, м. Пушкін) рекомендують починати роботу з розвитку моторики рук малюка вже з двохмісячного віку, виконуючи під музику Моцарта чи звуки маминої колисковоїтакі вправи:
Ø злегка потягувати кожен пальчик малюка, наче хочете його витягнути — рухи мають бути дуже легкими і ніжними;
Ø виконувати кругові рухи кожним пальчиком окремо, спочатку в один, а потім в інший бік;
Ø описувати своїм пальцем коло по долоньці малюка;
Ø описувати коло по долоньці малюка за допомогою легкого пощипування або «поколювання» своїм пальцем;
Ø ніжно плескати долонькою об долоньку, намагаючись їх розкрити.
Пам'ятайте! Краще виконати вправу десять разів по одному разу, ніж повторити десять разів поспіль!
Вправи для найменших
Для розвитку відчуттів і сприйняття малюків, що є основою пізнавальної діяльності, дуже важливо використовувати різні техніки рухової стимуляції. Дитині у віці до трьох місяців вкладайте у долоні маленькі кульки діаметром 3—4 см. Для цього підійдуть різнокольорові латексні кульки, які продають у зоомагазинах.
Учіть малюка стискати і розтискати пальці. Цю дію гарно стимулюють маленькі гумові іграшки-пищалки. А ще можна використовувати шматочки поролону, кільця, згорнуті серветки тощо.
Дайте дитині змогу здійснювати якомога більше обмацуючих рухів руками. Зазвичай увагу малюка привертають предмети різної форми і величини. Для обстеження добирайте предмети, які малюку буде зручно вхопити ручкою. Дитині буде цікаво відчути фактуру різних поверхонь:тканини, дерева, пластмаси тощо. Вкладіть іграшку в ручку малюка, поговоріть з ним лагідно, а потім обережно заберіть іграшку і знову дайте.
Для того щоб розвивати рухи ніг та координацію рухів, запропонуйте малюкові поштовхати ніжками барабан, великий надувний м'яч, наповнений рисом тощо. Одягніть на ніжки яскраві шкарпетки — дитина намагатиметься «впіймати» ніжки руками. Легенько прив'яжіть тоненькою стрічечкою до ніжки малюка невелику повітряну кульку — вона рухатиметься разом з його ніжкою.
Не забувайте заохочувати будь-яке бажання дитини рухатися. Адже з таких начебто дрібниць і починається ранній розвиток малюка.
Проводьте якнайбільше часу, активно спілкуючись з малюком і заохочуючи його до різних дій. Це принесе радість не лише малюкові, але і вам.
Пізніше навчіть малюка «гладити» м'яку іграшку — цуценятко, кошеня, ведмежа тощо. Зауважте, що малюки віддають перевагу м'яким іграшкам, що зображують дитинчат, а не дорослих тварин. А що більше «дитячого» у такій іграшці (велика голова, смішні вуха, наївний вираз очей), то більше вона їм подобається. Лялька-малюк також прийнятніша для маленької дитини: з нею легше ототожнити себе, нею можна командувати.
Увага! Граючись з дитиною, не забувайте чергувати в іграх праву і ліву руки.
У 5—6 місяців «причісуйте» голівку малюка його ж руками, по черзі піднімаючи руки і плавно рухаючи долоньками уздовж голови по волоссю спереду назад. Під час виконання цієї вправи працюють м'язи плечового поясу, долоньок, пальців. Учіть дитину показувати, як крапає дощик, стукаючи пальчиками по твердій поверхні, робити з долоньок «чашечку» і пригощати когось, «відкривати ключиком» замочок, складати руки у замок і у щіпку. Пам'ятайте, що тренування тонких рухів пальців впливає на розвиток активного мовлення дитини більше, ніж тренування загальної моторики.
У цьому самому віці слід починати масаж кистей рук. Потрібно по черзі легенько масажувати кожну фалангу кожного пальця, ніби розминаючи їх. Проводити масаж доцільно щодня протягом 2—3 хвилин.
З огляду на те, що малюк вже може схопити предмет, необхідно створювати умови, які спонукали б його до цієї дії. Для цього підійдуть невеликі деталі будівельного конструктора, латексні м'ячики, яскраві іграшки, розміщені на відстані витягнутої руки від дитини. Хапання потребує складних зорово-рухових координацій. Значення цієї дії для подальшого інтелектуального розвитку дитини дуже велике, аджехапання — перша цілеспрямована дія, яка є обов'зковою умовою розвитку наочно-дійового мислення.
Вправи для дітей другої половини першого року життя
У 6—7 місяців додайте до раніше виконуваних вправ прокочування круговими рухами волоського горіха, латексного голчастого м'ячика по долонях малюка протягом 1—2 хвилин. У цьому віці малюку слід пропонувати для маніпуляцій такі предмети, з якими можна діяти обома руками:відкривати, закривати, вкладати один в іншій. Для цього підійдуть різні ємкості з кришками, коробочки від цукерок, бабусині скриньки, мотрійки тощо. Запропонуйте малюку іграшки, що сприятимуть відпрацюванню рухів зап'ястка: мобільний телефон, щоб він натискав кнопочки; кермо, щоб крутив його, як тато. А ще — забезпечуйте свого малюка м'ячиками для стискання, іграшками, що звучать (бубон, барабанчик, дзвіночки, тріскачки), іграшками-каталками, іграшками, які можна трясти, переміщувати їхні деталі тощо.
У 8—10 місяців активно починайте виконувати з малюком вправи для пальців рук зі значною амплітудою руху. їх можна супроводжувати розказуванням потішок, примовок, віршів, веселими жартами, пісеньками. До року малюки ще не можуть виконувати пальчикові вправи самостійно. Тому дорослим слід використовувати такі ігри, як «Коза рогата», «Ладки-ладусі», «Сорока-білобока» тощо. Вони і розважать малюка, і сприятимуть розвитку рухів пальців. Проговорювати текст потрібно емоційно, змінюючи тембр та швидкість мовлення, виділяючи окремі слова, щоб заохотити дитину до дій.
Познайомте малюка з неваляйкою. Попередньо розглянувши її, запропонуйте показати ротик, носик, оченята. Граючись, продемонструйте малюкові, як вона вміє розгойдуватися у різні боки, крутитися на місці (танцювати), не хоче лягати спати. Діти із захопленням маніпулюють з неваляйкою, дослухаючись до звуків, які при цьому виникають.
У цьому віці давайте малюкові гортати дитячі книжки з твердими сторінками, м'яти руками паперові серветки, аркуші паперу, носові хусточки, поролонові кульки, губки. Діти дуже люблять ігри з водою. Тож дайте дитині губку і запропонуйте віджимати з неї у ємкість воду, зібрану з іншої ємкості. Або дайте злегка надірвані вами серветки, аркуші паперу — нехай рве. Ви побачите, як це заняття захоплює малюка, адже йому подобаються і звук, і відчуття, які виникають при виконанні цієї простої, але дуже корисної процедури.
Увага! Книги і журнали рвати не дозволяйте. Поясніть, що вони потрібні для розглядання картинок, читання.
Навчіть малюка зминати відірвані клаптики паперу у грудочки, а потім приклеювати на липкий різноколірний папір. Так можна виготовити об'ємне зображення сніжинки, квітки, листочка, крапельок дощу, ягідки, гусені тощо. А ще — зім'яті різнокольорові клаптики серветок, паперу можназасовувати у пляшки з-під соку. Це теж цікаве заняття для малюка.
Розвитку тонких рухів пальчиків сприятимуть нанизані на тоненьку стрічку або шнурок великі ґудзики, кісточки від старих рахівниць, кільця від пірамідки, дерев'яні намистинки, коли малюк їх перебиратиме чипересуватиме вздовж стрічки чи шнурка пальчиками.
Запропонуйте малюкові складати ґудзики, плоди шипшини, каштана, дуба, волоські горіхи, макаронний, курагу в коробочку, а потімперекладати їх у різні коробочки. Закрийте коробочки і потрясіть ними. Виявляється, звучать вони по-різному! Ваш малюк із захопленням розрізнятиме ці звуки.
У 10—12 місяців пропонуйте дитині розбирати і збирати пірамідку без урахування розміру кілець, надягати сушки на стрижень замість кілець. У цьому віці починайте вчити дитину тримати ложку, чашку, олівець.
Цікаво у роботі з дитиною цього віку можна використати решітку для раковини. «Ходіть» пальчиками по решітці для раковини разом з малюком. Спочатку можна одним вказівним пальцем, а потім — вказівним і середнім, як ніжками. «Ходити» можна то пальчиками однієї, то іншої, а потім і пальчиками обох рук одночасно. Іншим разом розкладіть з дитиною родзинки, боби, квасолю в отвори з дитиною решітки. Давайте їй олівець, хай обводить квадратні віконця. Щоб зацікавити малюка, запропонуйте намалювати будинок, у якому ви з малюком живете. Зафарбуйте жовтим кольором ті віконця, де мами прийшли вже додому і ввімкнули світло, а синім ті, де малята ще гуляють з мамами на вулиці. Виходить чудовий будинок у вечірній час.
Учіть малюка малювати долонькою, пальчиком точки, короткі і довгі лінії на розносі, на дно якого прикріплений скотчем аркуш кольорового паперу, а поверх насипана тонким шаром манна крупа або дрібний пісок. Можна на дно прикріпити картинку, на якій зображено тварину або птаха, а коли малюк знайде її, обіграти.
Приблизно через місяць після того, як ваш малюк навчився ходити, починайте учити його малювати. На думку гігієністів маленьким художникам краще малювати стоячи, ніж сидячи, на великих аркушах паперу — ватмані, шпалерах, що залишилися від ремонту тощо.
Розвиток моторики у дітей раннього віку
Одним з улюблених занять дітей раннього віку є образотворча діяльність. Кожна дитина любить і по-своєму вміє малювати. Дітей раннього віку слід вчити малювати широким пензлем товщиною в палець, восковими олівцями, кольоровою крейдою. Дуже зручними є тригранні олівці у дерев'яному корпусі діаметром близько одного сантиметра з м'яким товстим грифелем, які однорічному малюку легко утримувати у руці трьома пальцями. Такі олівці не скочуються зі столу, у них не так швидко ламається грифель, що важливо, оскільки у цьому віці діти малюють, сильно натискаючи на олівець. Користуючись цими олівцями, діти швидко навчаться правильно утримувати їх у пальцях, що важливо для розвитку дрібної моторики рук.
Ефективно стимулює розвиток дрібної моторики й ліплення.Пропонуйте дітям для ліплення глину, солоне тісто, спеціальну масу для моделювання, яка не лише має м'яку, пластичну консистенцію, а й безпечна для малюка у випадку, якщо він вирішить спробувати її на смак. Маса для моделювання необхідна не тільки для однорічних скульпторів, а й для старших дітей, які відстають у розвитку. Вчіть дітей сплющувати долонькою або кулачком шматочок тіста (масу для моделювання), відщипувати по маленькому шматочку від великого шматка. Маленький скульптор буде у захваті, якщо знайде там захований вами невеликий предмет. Заохочуйте дитину перекладати зліплену невелику кульку з ручки в ручку, складати шматочки у тарілочки, натискати пальчиками на зліплені мамою кульки — млинці, ґудзики (дірочки можна зробити олівчиком), надавлювати на ковбаску з одного боку (ложечка), розминати невеликі шматочки, запускати рученята у приготовлене мамою тісто для пиріжків. Це принесе радість малюкові і одночасно ознайомить його з властивостями нових для нього матеріалів. Для дитини раннього віку це не лише заняття, що розвиває тактильну чутливість, фантазію, а й ефективне тренування для пальчиків.
Надавлюйте пальчиками на злегка просушений консервований горошок, м'яку кукурудзу, родзинки, виклавши їх у ряд, по колу, хаотично або силуетом знайомого малюкові предмета (віконце, сонечко, лопатка, будиночок тощо).
Майструйте намисто, нанизуючи на тонкий пружний дріт —неслухняний шнурок не дуже-то підходить — з широким отвором макаронний, кісточки від рахівниць, розрізані на частини використані фломастери, картонні силуети тварин, яких потім можна «покатати на каруселі», покручуючи дріт.
Просівайте змішані борошно і горох, манку і рис через сито. Ховайте у манку або борошно ґудзик, намистину, камінчик, іграшку з кіндер-сюрпризу, а просіявши все це через сито, радійте разом з малюком його знахідці. Вчіть малюка шукати заховані дрібні предмети у різних крупах, насипаних у невелику, але високу ємкість. Можна використовувати як сухі крупи, так і зволожені водою. Це гарна вправа для розвитку тактильної чутливості. Та й маленький археолог із задоволенням буде займатися такими «розкопками».
Цікаво можна організувати ігри дітей з короткими кольоровими шнурками:
Ø засовуйте їх у пляшки з широким і вузьким горлечком;
Ø складайте, тримаючи за кінчики, у коробки;
Ø знаходьте потрібного вам кольору шнурок у купі шнурків;
Ø протягуйте шнурок через коробочку з-під кіндер-сюрпризу, попередньо зав'язавши на кінцях вузлики.
Жодного малюка не залишать байдужим такі заняття.
Розкручуйте і закручуйте пробки, вкладайте різноколірні пластикові стаканчики один в один, переливайте воду в різний посуд, переносьте ложкою, маленькою пластмасовою чашкою тощо. Виловлюйте з води руками, ложкою, ситечком порожні і наповнені коробочки від кіндер-сюрпризів, коркові пробки, м'ячики для гри у пінг-понг, діставайте з дна посудини варені перепелині яйця, латексні м'ячики.
Продовжуйте робити дітям масаж пальців. Деякі фахівці радять використовувати для цього плетені різнокольорові кільця із дроту. Прокочуючи таке кільце вгору-вниз по пальцю, діти роблять рівномірний масаж пальців рук. Для мовленнєвої зони руки (зона від долоні до ліктя з тильної і бічної сторони) можна також використовувати кільце, але більшого розміру.
Діти раннього віку вже з інтересом грають у рольові ігри. Тож укладайте лялечку спати в колясочку і возіть по кімнаті, наспівуючи колискову. Погодуйте ляльок, попередньо давши завдання малюкові розсортувати у тарілочки невелику кількість змішаних плодів шипшини і волоських горіхів, родзинок і кураги, бобів і квасолі, різних за формою макаронних виробів, вибрати білу квасолю з суміші різнобарвної. Вчіть малюка по-різному брати предмети: пінцетним захопленням, пучкою, великим і середнім пальцями тощо. Ці корисні вправи дуже привабливі для малюка.
Годувати ляльок також можна по-різному. Можна спочатку годувати одну ляльку, вибираючи частування лише для неї, а потім — іншу. А можна — чергувати: то одній ляльці у тарілочку класти їжу, то інший. Адже малюк — гостинний господар.
А ще малюку цікаво буде погодувати не звичайну ляльку, а зроблену з пластикової пляшки. Для цього зробіть дірочку для рота, намалюйте або наклейте ніс та очі. Зверху одягніть на пляшку маленьку шапочку — так саморобна іграшка стане більше схожою на ляльку. «Рот» обклейте скотчем, щоб малюк не поранився, коли годуватиме ляльку. Годувати можна всім, що є на кухні. Головне, щоб частуваня було відповідного розміру. Готуючи для улюблених іграшок, навчіть малюка солити страви, беручи дрібку «солі» (сіль, борошно, цукор, пісочок, манка) і рухаючи пальчиками, потроху висипати. Це чудовий масаж пучок пальців.
Використовуйте в іграх з дітьми різні пальчикові ігри.
Ускладнені вправи для розвитку дрібної моторики
Уже в три — чотири роки можна дати дитині прищіпки, різнокольорові великі скріпки, але обов'язково під вашим контролем. Спочатку малюк вчиться лише знімати прикріплені вами скріпки, прищіпки, а потім вже і прикріплювати їх самостійно, адже такі дії потребують досить розвиненої координації рухів і сили. Скріпки і прищіпки можна прикріплювати до краю коробки з-під цукерок, а можна до будь-якої фігури, вирізаної зі щільного пакувального картону. Так можна зробити гаряче і тепле сонечко (жовте і червоне кола з картону), веселе і сумне личка (біле і синє кола з картону), новорічну ялинку з іграшками, дерево з листочками, рибку, їжачка, бабку, метелика, зелену травичку, святковий торт зі свічками тощо.
Перебираючи крупу і горох, сортуючи квасолю за кольором, ґудзики за величиною або за кількістю дірочок у них, розкладаючи у тарілки різні за формою макаронні вироби, за величиною камінці, каштани, жолуді, листочки,нанизуючи на тонкий шнурок ґудзики, макарони, намистинки, сушки,кісточки від старих рахівниць або з'єднуючи різноколірні скріпки у ланцюжок,роблячи намисто для мами, малюк буде розвиватися у мовленнєвому відношенні швидше і краще, ніж діти, мами яких недостатньо приділяли уваги тренуванню тонких рухів пальців рук. Подібне тренування в ігровій формідає змогу прискорити дозрівання мовленнєвих зон кори головного мозку на 2—2,5 місяці, а це для дитини не малий срок.
Систематичні тренування дрібних рухів кисті руки опосередковановпливють і на розвиток мислення, уваги, пам'яті малюка. Те, що малюкові вдалося зробити за допомогою власних пальчиків, є для нього найбільшим досягненням, що приносить задоволення, дає енергію.
Не забувайте хвалити малюка! Захоплюйтесь його здібностями!
Але не перетворюйте успіхи малюка на привід продемонструвати перед знайомими його надзвичайні здібності. Любіть малюка за всі його досягнення і попри невдачі. І не забувайте народну мудрість: «Дитятко — що тісто: як замісив, так і виросло».
Консультація
І грова діяльність. Поради батькам.
Освітні завдання:
- створювати умови для вільної самостійної ігрової діяльності дітей;
- використовувати різні види ігор, навчати розрізняти їх за змістом, характерними особливостями;
- стимулювати і заохочувати прагнення дітей відображати своє ставлення до дійсності в грі;
- створювати передумови розвитку сюжетно-рольової гри;
- допомагати дітям опановувати способами рольової поведінки: встановлювати множинні зв'язки ролей, легко переходити від однієї ролі до іншої і т. п.;
- граючи з дитиною, активізувати її уяву і стимулювати творчість шляхом включення в один сюжет реальних і вигаданих персонажів;
- спонукати дітей до ігор-фантазій, в процесі яких вони можуть «діяти» лише у мовному плані, зісхваленням ставитися до включення в сюжет гри;
- сприяти виникненню в грі дружніх, партнерських відносин та ігрових об’єднань за інтересами.
Примітка: перелік ігор педагог визначає на власний розсуд, самостійно з урахуванням інтересів дітей.
Поради батькам:
- купуйте ті ігри та іграшки, які є педагогічно цінними у даному віці, пам’ятайте про негативний вплив окремих видів іграшок на психіку і розвиток дітей;
- виготовляйте власноручно разом з дітьми ігри та іграшки, пропонуйте їх для ігор дітям, грайтеся разом з ними;
- цікавтеся досвідом інших батьків щодо виготовлення іграшок власними руками, використовуйте в цей досвід в сімейному колі;
- спонукайте самостійність дитини у виборі ігор та іграшок;
- читайте та обговорюйте сюжети казок, характери героїв, навчайте дітей творчо відображати реальні життєві та казкові ситуації;
- влаштовуйте вдома театральні вистави за змістом прочитаного, баченого або вигаданого сюжету;
- оберігайте дітей від ігор та іграшок, пов’язаних з проявом агресії, жорстокості, аморальних вчинків.
Консультація
Фізичний розвиток. Поради батькам.
Освітні завдання:
- сприяти формуванню у дітей потреби в щоденному виконанні ранкової та гігієнічної гімнастики (тривалість 8-12 хв.);
- розвивати уміння чітко виконувати загальнорозвивальні вправи з різних видів положень в заданому темпі;
- проводити щоденні заняття з фізичної культури тривалістю 30-40 хв. (у фізкультурній залі та свіжому повітрі);
- заохочувати до самостійних і організованих ігор в природних умовах, виконання фізичних вправ під час прогулянки (тривалість 45-60 хв.), рухливих ігор та ігор спортивного характеру;
- удосконалювати на заняттях із фізичної культури та прогулянках вміння дошкільника кататися на велосипеді, самокаті, санках тощо;
- залучати дітей до підготовки фізкультурних свят, спортивних розваг, командних змагань, днів здоров’я;
- спонукати до проявів витривалості, вправності, наполегливості, винахідливості, співчуття, взаємодопомоги;
- удосконалювати різноманітні рухи дітей – ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння тощо;
- розвивати уміння вільно рухатися у просторі, долаючи різноманітні перешкоди;
- вчити дітей виконувати танцювальні кроки, вправи з шикуванням і перешикуванням;
- чергувати навантаження з відпочинком, колективні ігри та заняття з можливістю побути на самоті;
- прищеплювати навички громадської та особистої гігієни (стежити за чистотою рук, обличчя, мити їх у разі забруднення, самостійно стежити за зачіскою, одягом);
- формувати у дітей культуру споживання їжі: правильно користуватися виделкою, ножем, серветкою; їсти охайно; сідати за стіл в акуратному вигляді; правильно сидіти під час їди;
- формувати знання про будову тіла, призначення та дію органів; особливостей тіло будови дівчинки та хлопчика; важливо ознайомлювати дітей з необхідністю охороняти зір, слух, поставу, шкіру та інші органи;
- розвивати уявлення про ознаки здоров’я і хвороби та шляхи їх запобігання, доводити, що довготривале життя потребує уваги людини до свого здоров’я; розповідати, що джерелом зміцнення здоров’я і запобігання хворобам є здоровий спосіб життя та безпечна поведінка в довкіллі;
- знайомити з помічниками і друзями здоров’я – природними і соціальними чинниками, які допомагають(міцний сон, свіже повітря, раціональне харчування, особиста гігієна, фізичні вправи), а які можуть нашкодити здоров’ю неправильне харчування, тривале сидіння перед телевізором, комп’ютером, шкідливі звички, недотримання розпорядку дня тощо);
- навчати правилам безпечного перебування вдома і на вулиці;
- надавати уявлення про основні правила поведінки в надзвичайних ситуаціях;
- сприяти балансу м’язової та практично-предметної діяльності.
Рухливі ігри:
Ігри з бігом: «Парний біг», «Мишоловка», «Гуси-лебеді», «Птахи і зозуля», «Квач», «Квач, бери стрічку!», «Карасі і щука», «Перебіжки», «Хитра лисиця», «Зустрічні перебіжки», «Витівники», «Швидко візьми, швидко поклади», «Совонька», «Чия ланка швидше збереться?», «День і ніч».
Ігри зі стрибками: «Хто краще стрибне?», «Вудка», «З купини на купину», «Жаби і чапля», «Вовк у рову», «Класики», «Коники», «Не потрап!».
Ігри з повзанням і лазінням: «Ведмідь і бджоли», «Переліт птахів», «Ловля мавп», «Пожежні на вченні».
Ігри з метанням, киданням і ловом: «Мисливці та зайці», «М'яч ведучому», «Хто найвлучніший?», «Мисливець і звірі», «Серсо», «Літаючі тарілки».
Ігри-естафети: «Веселі змагання», «Естафета парами», «Перевезення врожаю», «Городники», «Хто швидше побудує піраміду?».
Ігри-забави: «Мотузка», «Біг зі зв'язаними ногами», «Півнячий бій», «Перетягни канат».
Ігри з елементами спорту:
Городки. Знати 3-4 фігури; набирати правильного вихідного положення; кидати биту збоку і від плеча; вибивати городки з відстані 3-6 метрів.
Бадмінтон. Вчити дітей правильно тримати ракетку. Відбивати волан ракеткою зверху, знизу, збоку, спрямовуючи його в певний бік. Грати в парі з вихователем та одне з одним.
Баскетбол. Перекидати м'яч один одному від грудей, передавати м'яч у русі з відскоком від підлоги; вести м'яч правою і лівою рукою по прямій і між предметами. Кидати м'яч у кошик двома руками від грудей і з-за голови.
Футбол. Виконуватиудари по м'ячу з місця та з розбігу. Прокочувати м'яч правою і лівою ногою в заданому напрямку, обводити м'яч навколо предметів. Зупиняти м'яч, що котиться, підошвою або внутрішньою стороною стопи. Закочувати м'яч у лунки, ворота, передавати м'яч ногою одне одному в парах (відстань 3-5м), відбивати від стіни кілька разів поспіль. Грати за спрощеними правилами.
Хокей. Прокочувати шайбу ключкою у заданому напрямку, закочувати шайбу у ворота. Прокочувати її одне одному в парах, зупиняти шайбу (м'яч) ключкою. Грати за спрощеними правилами.
Боулінг. Кидати м’яч знизу для вибивання кеглів з лінії.
Спортивні вправи:
Катання на санках. Катати один одного, кататися з гори по двоє, виконувати повороти під час спуску. Спускатися з гори, виконуючи завдання (підняти предмет, проїхати в ворота), вміти робити гальмування.
Ковзання. Ковзати по крижаних доріжках з розбігу, присідаючи й встаючи під час ковзання.
Ковзани та ролики. Вчити тримати рівновагу, стоячи на обмеженій площі, відштовхуватись однією ногою, намагаючись прокотитись вперед.
Ходьба на лижах. Ходити по лижні ковзним кроком. Виконувати повороти на місці і в русі. Підніматися на гору драбинкою та напівялинкою. Спускатися з гірки, м'яко пружинячі ноги в основній і низькій стійці. Проходити дистанцію в спокійному темпі 1-2км.
Їзда на велосипеді. Самостійно їздити на триколісному та двоколісному велосипедах по прямій, повертати наліво і направо, проїжджати у ворота, робити прискорення і гальмувати.
Катання на самокаті. Відштовхуватися однією ногою, виконуючи повороти вправо-вліво. Їздити по колу, об'їжджаючи різні перешкоди.
Дитячий туризм. Проводяться з дітьми походи за межі дошкільного закладу (дитячий туризм). Потрібно разом із дітьми продумувати маршрут руху і спосіб пересування. Педагог визначає та вивчає місця зупинок і відпочинку, враховує при цьому всі природні умови для проведення вправ з удосконалення рухових навичок (наявність струмочків, гірок, повалених дерев тощо). До місця призначення діти можуть іти вільно, групуючись за бажанням; шикування парами використовується при переходах вулиць, шосе.
Тривалість переходу в один бік (від дошкільного закладу до місця кінцевої зупинки) становить – 20-25 хв.
Поради батькам:
- дотримуйтеся вдома режиму дня, санітарно-гігієнічних вимог, культурно-гігієнічних навичок;
- щоденно разом із дітьми виконуйте ранкову гімнастику, здійснюйте загартовуючи процедури; виходьте на прогулянки;
- залучайте дітей до виконання основних рухів – вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, рівновазі, вправах із м’ячем;
- разом з дітьми здійснюйте пішохідні прогулянки, туристичні походи;
- грайте в рухливі, спортивні ігри;
- облаштуйте в квартирі спортивний куточок;
- катайтеся разом з дітьми на санчатах, ковзанах, лижах; велосипедах, роликах; грайте у бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, хокей; з м’ячем; плигайте на скакалці; плавайте та грайте на воді;
- беріть участь разом з дітьми у проведенні свят, розваг, днів здоров’я, зборах, конференціях, лекціях з питань здоров’я, фізичного виховання дітей, організованих у дошкільних установах.
Показники фізичного розвитку дитини:
· дотримується норм особистої гігієни;
· розуміє необхідність загартовування, із задоволенням бере участь у загартувальних процедурах;
· має потребу в активній руховій діяльності;
· виявляє інтерес до результатів рухової діяльності; отримує фізичне та естетичне задоволення від чіткого виконання рухових дій;
· дотримується певних інтервалів під час руху в різних шикуваннях, добре орієнтується у просторі;
· тримає рівновагу, стежить за положенням власного тіла під час виконання різноманітних вправ;
· ходить вільними, тримаючись прямо, природно рухає руками;
· бігає легко, ритмічно з різною швидкістю, поєднує біг з подоланням перешкод;
· володіє різними видами ходьби та бігу;
· впевнено стрибає з місця, відштовхуючись обома ногами й змахуючи руками, м’яко приземлюється;
· лазить по гімнастичній стінці (драбині) перемінним способом, не пропускаючи щаблів; володіє лазінням по канату довільним способом; успішно пролізає в обруч прямо, лівим та правим боком; підлізає під дугу;
· підкидає і ловить м'яч, відбиває його від підлоги, поєднує змах з енергійним кидком предмета;
· знає та дотримується правил під час рухливих ігор;
· катається на велосипеді, санчатах; ходить на лижах; знає спрощенні правила ігор спортивного характеру (бадмінтон, городки, футбол, хокей, баскетбол, боулінг);
· знає та дотримується правил безпечного перебування вдома, на вулиці, в природних умовах тощо;
· має уявлення про основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях.